- •1. Предмет і завдання нормативного курсу.
- •2. Українські землі в первісну епоху. Історична доля півдня України.
- •3. Слов’янські племена. Теорії походження Київської Русі. Походження назви “Русь”.
- •4. Перші київські князі, їх внутрішня і зовнішня політика.
- •5. Внутрішня та зовнішня політика Володимира Великого.
- •6. Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого.
- •7.Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.
- •8. Історичне значення та проблема спадщини Київської Русі.
- •9. Етапи історичного розвитку Галицько-Волинського князівства, його історичне значення. Виникнення назви “Україна”.
- •10. Розвиток Галичини і Волині в рамках Київської Русі. Самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.
- •11. Розвиток об’єднаного Галицько-Волинського князівства за Романа Мстиславовича. Галицько-Волинське князівство 1205-1238 рр.
- •12. Галицько-Волинське князівство за Данила Романовича.
- •13.Галицько-Волинське князівство за спадкоємців Данила Галицького (1264-1340 рр.).
- •14.Українські землі у складі Великого князівства Литовського, Угорщини, Молдавського князівства, Московської держави, Угорщини.
- •15. Наступ Польщі на українські землі. Кревська та Люблінська унії.
- •16. Соціально-економічні та політичні передумови створення козацтва. Реєстрове козацтво.
- •17.Козацько-селянські повстання кін. Хуі – поч. Хуіі ст. Діяльність гетьмана п. Конашевича-Сагайдачного.
- •18.Діяльність братств. Брестська церковна унія.
- •19.Причини, рушійні сили, цілі, форми та характер національно-визвольної війни.
- •20.Розвиток національно-визвольної війни 1648-1653 рр.
- •21.Формування української державності в ході національно-визвольної війни.
- •22. Березневі статті: умови і значення.
- •23. Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.
- •24. Політика гетьмана Івана Виговського. Гадяцька угода.
- •25.Політика ю. Хмельницького. Розкол України на Правобережну та Лівобережну.
- •26.Гетьман п. Дорошенко. Спроба возз’єднання українських земель.
- •27. Україна за гетьманування Івана Мазепи. Конституція п. Орлика.
- •28. Ліквідація російським царизмом української автономії.
- •29. Становище Правобережної України під владою Польщі.
- •30. Геополітичні зміни в Україні в другій половині хуііі ст.
- •31.Сутність та передумови національного відродження в Наддніпрянській Україні.
- •32.Культурницька діяльність української інтелігенції в Наддніпрянській Україні. Опозиційність масонських лож. Діяльність декабристів.
- •33.Початок культурного відродження в Західній Україні. “Клерикальне товариство”.
- •35. Кирило-Мефодіївське братство. Роль т. Шевченка.
- •36. Вплив революції 1848 р. На національне відродження в Західній Україні. “Головна Руська Рада”.
- •37. Національно-визвольний рух в Наддніпрянській Україні в другій половині хіх ст.
- •38. Національно-визвольний рух в Західній Україні в другій половині хіх ст. Москвофіли, народовці, радикали. Політизація національного руху.
- •39. Україна на початку хх ст. Політизація національного руху.
- •40. Україна в роки Першої світової війни.
- •41. Заснування Української Центральної Ради. І - ий і іі - ий Універсали Центральної Ради.
- •42. Ііі Універсал Української Центральної Ради. Війна більшовиків проти Центральної Ради.
- •43. Іу Універсал. Брестський мир і Україна.
- •44. Українська держава гетьмана п. Скоропадського.
- •45. Внутрішня і зовнішня політика Директорії унр.
- •46. Уроки і наслідки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
- •47. Утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Листопадове повстання.
- •48. Злука унр і зунр та її історичне значення.
- •49. Внутрішня і зовнішня політика зунр.
- •50. Польська інтервенція в Україну (червень 1919 р.). Поразка зунр.
- •52. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Репресії 1930-х рр.
- •53. Українське національно-культурне відродження 1920-х рр.
- •54. Індустріалізація України кінця 1920 – поч. 1930-х рр..
- •55. Колективізація українського села. Голодомор 1932-1933 рр.
- •56. Державно-правовий статус західних українців у міжвоєнний період.
- •57. Політика Польщі щодо галицьких українців у міжвоєнний період.
- •58. Український національний рух в Другій Речі Посполитій. Організація Українських Націоналістів.
- •59. Політика Румунії і Чехословаччини щодо українців. Карпатська Україна.
- •60. Радянсько-німецькі договори 1939 р. І Україна.
- •62. Німецький окупаційний режим і анти нацистський опір в Україні.
- •63. Визволення України від німецьких загарбників. Вклад України в розгром гітлерівської Німеччини.
- •64. Україна в системі міжнародних відносин після іі-ої світової війни.
- •65. Труднощі відбудовчого періоду в Україні. Голод 1946-1947 рр.
- •66. Соціально-економічні перетворення та національна політика в західних областях України в післявоєнні роки.
- •67. Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 1940-1950-х рр. Сталінські репресії.
- •68. Проблеми розвитку народного господарства України в середині 1950- і пол. 1960-х рр.
- •69. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України у іі пол. 1950- і пол. 1960-х рр. Шестидесятники.
- •70. Посилення кризових явищ в суспільно-політичному та соціально-економічному житті України протягом 1960-1980-х рр.
- •71. Дисидентський рух в Україні.
- •72. Перебудовчі процеси в срср. Проведення реформ.
- •73. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980 – х - поч. 1990- х рр.
- •74.Проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 р.
- •75. Розпад срср та створення снд.
- •76. Україна в умовах незалежності
29. Становище Правобережної України під владою Польщі.
Року 1714 Правобережна Україна — південна Київщина та частина Брацлавщини — опинилася знову під владою Польщі. Але ці квітучі колись землі обернулися на пустелі: були зруйновані воєнними подіями і обезлюднили внаслідок примусового виводу населення на Лівобережну Україну. На ці землі посунули нащадки тих панів, дідичів, що 60 років перед тим покинули свої маєтки, тікаючи від Хмельниччини. Але нащадки вже не могли знайти тих мастків, ні навіть меж їх серед пустель та згарищ. Вони розшукували в архівах старі документи, вказівки на місця володінь їхніх батьків чи дідів, але вже не залишилося тих великих дерев, млинів чи струмків, що позначали межі. А головне — не залишилось людей, які пам'ятали їх. Легше було встановити межі величезних лятифундій, ніж дрібних маєтків.
За цей час вигасли роди магнатів Вишневецьких, Конєцпольських, Собеських, і права на їх лятифундії перейшли до споріднених з ними фамілій. У XVIII ст. найбільшими землевласниками Правобережної України стали Любомирські, Потоцькі, Яблоновські, Чарторийські, Санґушки, Тишкевичі, Браницькі, які своїми багатствами та владою нагадували «корелят» часів з-перед Хмельниччини. Правління трьох останніх польських королів (Авґустів — П та III—і Станіслава Понятовського) були періодом боротьби за владу цих магнатів. Користаючись з послаблення королівської влади, магнати захоплювали «королівщини» — українські староства — і обертали їх на свої дідичні володіння: Потоцькі захопили Канівське староство, Яблоновські — Чигиринське та Корсунське, Сангушки — Черкаське тощо. Шляхта, якій тяжче було поновити свої маєтки, здебільшого задовольнялася тим, що діставала землі від магнатів і ставала залежною від них — у формі васальної залежности або оренди. Багато шляхтичів стали різного роду службовцями великих панів: управителями, економами, офіціялістами тощо.
Мало було закріпити за собою права на володіння землею — треба було цю землю заселити. Тож шляхта зверталася до «осаднників» або «осадчих», які закликали селян на панські землі, обіцяючи «слободи» від усяких повинностей. Залежно від договору, «слободи» тривали 15-30 років.
На «слободи» кинулися селяни з Галичини, Волині, Полісся, де вже встановлено було кріпацтво. Також з Лівобережної України верталися селяни на свої старі місця. Виростали нові села та міста, переважно на старих місцях. Перші роки життя в слободах було спокійне. Пани охоче приймали селян, не питаючи про їх минуле та про те, звідки вони прийшли. Дійсно, Україна залюднювалася дуже скоро. Але поруч з селами зростали володіння дрібної шляхти, фільварки, будувалися пишні палаци магнатів, замки, католицькі манастирі-кляштори.
Хутко минали пільгові роки, і перед селянством вставало питання: що робити, бо землевласники, особливо дрібна шляхта, вимагала і панщини, і виконування натуральних повинностей. Однак, нові селяни не були подібні до старих: вони або вже втекли від кріпацтва, або зовсім не знали його — і тому ще тяжчими були для них вимоги панів.
До причин економічного та соціяльного характеру треба додати ще національно-релігійні. Як у XVII, так і в XVIII ст. українські селяни з прикрістю відчували презирливе ставлення до себе панівполякій, як до «бидла», до «хлопів», а крім того почалося навернення православних на унію, або римо-католицтво. Позбавлене прав православне духовенство не відрізняли від кріпаків, і воно також мусіло відбувати панщину.
По закінченні пільгових років становище селян стало ще гіршим, ніж було до Хмельниччини, бо тепер не було козацтва, яке боронило б його. Залишалися для них два виходи: або тікати знову з нових осель — на Лівобережжя, на Гетьманщину, Південну Україну, Запоріжжя, навіть на Дін; або — організувати повстання.