- •1. Предмет і завдання нормативного курсу.
- •2. Українські землі в первісну епоху. Історична доля півдня України.
- •3. Слов’янські племена. Теорії походження Київської Русі. Походження назви “Русь”.
- •4. Перші київські князі, їх внутрішня і зовнішня політика.
- •5. Внутрішня та зовнішня політика Володимира Великого.
- •6. Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого.
- •7.Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.
- •8. Історичне значення та проблема спадщини Київської Русі.
- •9. Етапи історичного розвитку Галицько-Волинського князівства, його історичне значення. Виникнення назви “Україна”.
- •10. Розвиток Галичини і Волині в рамках Київської Русі. Самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.
- •11. Розвиток об’єднаного Галицько-Волинського князівства за Романа Мстиславовича. Галицько-Волинське князівство 1205-1238 рр.
- •12. Галицько-Волинське князівство за Данила Романовича.
- •13.Галицько-Волинське князівство за спадкоємців Данила Галицького (1264-1340 рр.).
- •14.Українські землі у складі Великого князівства Литовського, Угорщини, Молдавського князівства, Московської держави, Угорщини.
- •15. Наступ Польщі на українські землі. Кревська та Люблінська унії.
- •16. Соціально-економічні та політичні передумови створення козацтва. Реєстрове козацтво.
- •17.Козацько-селянські повстання кін. Хуі – поч. Хуіі ст. Діяльність гетьмана п. Конашевича-Сагайдачного.
- •18.Діяльність братств. Брестська церковна унія.
- •19.Причини, рушійні сили, цілі, форми та характер національно-визвольної війни.
- •20.Розвиток національно-визвольної війни 1648-1653 рр.
- •21.Формування української державності в ході національно-визвольної війни.
- •22. Березневі статті: умови і значення.
- •23. Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.
- •24. Політика гетьмана Івана Виговського. Гадяцька угода.
- •25.Політика ю. Хмельницького. Розкол України на Правобережну та Лівобережну.
- •26.Гетьман п. Дорошенко. Спроба возз’єднання українських земель.
- •27. Україна за гетьманування Івана Мазепи. Конституція п. Орлика.
- •28. Ліквідація російським царизмом української автономії.
- •29. Становище Правобережної України під владою Польщі.
- •30. Геополітичні зміни в Україні в другій половині хуііі ст.
- •31.Сутність та передумови національного відродження в Наддніпрянській Україні.
- •32.Культурницька діяльність української інтелігенції в Наддніпрянській Україні. Опозиційність масонських лож. Діяльність декабристів.
- •33.Початок культурного відродження в Західній Україні. “Клерикальне товариство”.
- •35. Кирило-Мефодіївське братство. Роль т. Шевченка.
- •36. Вплив революції 1848 р. На національне відродження в Західній Україні. “Головна Руська Рада”.
- •37. Національно-визвольний рух в Наддніпрянській Україні в другій половині хіх ст.
- •38. Національно-визвольний рух в Західній Україні в другій половині хіх ст. Москвофіли, народовці, радикали. Політизація національного руху.
- •39. Україна на початку хх ст. Політизація національного руху.
- •40. Україна в роки Першої світової війни.
- •41. Заснування Української Центральної Ради. І - ий і іі - ий Універсали Центральної Ради.
- •42. Ііі Універсал Української Центральної Ради. Війна більшовиків проти Центральної Ради.
- •43. Іу Універсал. Брестський мир і Україна.
- •44. Українська держава гетьмана п. Скоропадського.
- •45. Внутрішня і зовнішня політика Директорії унр.
- •46. Уроки і наслідки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
- •47. Утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Листопадове повстання.
- •48. Злука унр і зунр та її історичне значення.
- •49. Внутрішня і зовнішня політика зунр.
- •50. Польська інтервенція в Україну (червень 1919 р.). Поразка зунр.
- •52. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Репресії 1930-х рр.
- •53. Українське національно-культурне відродження 1920-х рр.
- •54. Індустріалізація України кінця 1920 – поч. 1930-х рр..
- •55. Колективізація українського села. Голодомор 1932-1933 рр.
- •56. Державно-правовий статус західних українців у міжвоєнний період.
- •57. Політика Польщі щодо галицьких українців у міжвоєнний період.
- •58. Український національний рух в Другій Речі Посполитій. Організація Українських Націоналістів.
- •59. Політика Румунії і Чехословаччини щодо українців. Карпатська Україна.
- •60. Радянсько-німецькі договори 1939 р. І Україна.
- •62. Німецький окупаційний режим і анти нацистський опір в Україні.
- •63. Визволення України від німецьких загарбників. Вклад України в розгром гітлерівської Німеччини.
- •64. Україна в системі міжнародних відносин після іі-ої світової війни.
- •65. Труднощі відбудовчого періоду в Україні. Голод 1946-1947 рр.
- •66. Соціально-економічні перетворення та національна політика в західних областях України в післявоєнні роки.
- •67. Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 1940-1950-х рр. Сталінські репресії.
- •68. Проблеми розвитку народного господарства України в середині 1950- і пол. 1960-х рр.
- •69. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України у іі пол. 1950- і пол. 1960-х рр. Шестидесятники.
- •70. Посилення кризових явищ в суспільно-політичному та соціально-економічному житті України протягом 1960-1980-х рр.
- •71. Дисидентський рух в Україні.
- •72. Перебудовчі процеси в срср. Проведення реформ.
- •73. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980 – х - поч. 1990- х рр.
- •74.Проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 р.
- •75. Розпад срср та створення снд.
- •76. Україна в умовах незалежності
37. Національно-визвольний рух в Наддніпрянській Україні в другій половині хіх ст.
Національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні в 60-х -90-х pp. XIX ст. Українські політичні і громадські діячі прагнули змінити існуючий лад на справедливий, покращити життя народу в цілому. Головна увага учасників українського національно-визвольного руху зосереджувалася навколо трьох напрямків: національного, загально-демократичного і соціального.
. Наприкінці 50-х- на початку 60-х pp. XIX ст. у Наддніпрянщині спостерігається друга хвиля національноговідродження. Організаційною формою українського національно-визвольного руху стали напівлегальні непартійні об'єднання, які здобули назву громад.
Цього часу осередком українського суспільно-політичного та культурного життя став Петербург, де після заслання працювали колишні члени «Кирило-Мефодіївського товариства» - Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров та ін. У столиці Російської імперії в 1859 р. і виниклаперша українська громада. Саме в Петербурзі в 1861-1862 pp. протягом 22 місяців українська громада видавала перший в Російській імперії щомісячний літературно-науковий журнал «Основа». Він виходив українською і частково російською мовами.
На початку діяльності київської громади з нею була пов'язана діяльність гуртка «хлопоманів» (від польського слова хлоп - селянин). «Хлопоманство» - кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху Правобережної України кінця 50-х - початку 60-х pp. на чолі з В. Антоновичем, що об'єднувало представників ліберальної інтелігенції, які виступали за зближення з селянством.
Але навіть така поміркована і суто просвітницька діяльність громадівців і «хлопоманів» викликала незадоволення царського уряду. 18 липня 1863 р. був виданий таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва, у якому наказувалося призупинити видання всіх книг «малоросійською» мовою, тобто українською, окрім творів «красного письменства». У циркулярі йшлося про заборону видання українського мовою наукової, публіцистичної та релігійної літератури, а також про заборону діяльності недільних шкіл.
Після видання цього указу громадівський рух почав згасати і в другій половині 60-х pp. він припинив своє існування.
. Громадівський рух знову набрав загальноукраїнського звучання, що викликало серйозну тривогу в урядових колах. Його діяльністю займалася спеціальна урядова комісія, результатом роботи якої стало видання 18травня 1876 р. Емського указу,підписаного імператором Олександром II у м. Емсі (Німеччина) і спрямованого на придушення української культури.
Домінуюче в 60-х- 70-х pp. XIX ст. українофільство фактично вичерпало себе, продемонструвавши неспроможність лише культурницькими засобами поліпшити становище українського народу. В середовищі українофілів відбувся розкол.П. Куліш і М. Костомаров вважали, що в перспективі треба обмежитися виключно культурницькою діяльністю і слухняно підкоритися політиці російського царизму. В. Антонович і П. Житецький проповідували ідею компромісу із самодержавством, уважаючи, що розвиток культурної самобутності українців можливий і в умовах тісного контакту та впливу російської культури. Молоді громадівці (Б. Грінченко, О.Кониський та ін.) усіма засобами намагалися звести до мінімуму російський вплив на українських землях.
Наслідком кризи й розколу стало те, що молодь почала обминати українофільські громади і вступати до народницьких гуртків, байдужихдо національних питань. Спроби поєднати культурно-національні гасла із завданням політичного та соціального визволення у 80-ті pp. XIX ст. робили М. Драгоманов і його послідовники - члени «українських гуртків соціалістів-федералістів» у Петербурзі, К. Арабажина в Києві, В. Мальованого в Харкові та ін. Пошук нових ідей, організаційних форм визвольного руху протягом 90-х pp. покликав до життя національні об'єднання з виразною політичною спрямованістю, що стали прообразом українських політичних партій. Першим серед них було«Братство тарасівців».
Під час зустрічі влітку 1891 р. на могилі Т. Шевченка в Каневі київські та харківські студенти I. Липа, Б. Грінченко, М. Міхновський, В. Боровик та інші заснували нелегальну політичну організацію радикальної течії «Братство тарасівців», яка ставила за мету реалізувати основні ідеї Кобзаря. «Тарасівці» розвинули діяльність серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Спершу осередком «тарасівців» був Харків, згодом - Київ, Одеса, Полтава.