70. Посилення кризових явищ в суспільно-політичному та соціально-економічному житті України протягом 1960-1980-х рр.

У середині 50-х рр. УРСР відігравала одну з головних ролей у єдиному народногосподарському комплексі країни.Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР стала одним з найрозвинутіших районів машинобудування. У 1957р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення Україна випередила всі капіталістичні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі на третє. Однак, паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічності. Негативні тенденції, це: - значне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках-затратах матеріальних і трудових ресурсів, тощо; - диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенасичення її промисловими підприємствами; - зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості, тощо. Ці тенденції вимагали негайного прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, організації та управлінні, виробництвом. Крім цього, необхідно було вирішити ще два завдання: нагодувати, одягати людей, підняти їх культурний рівень; зміцнити оборону країни., реформи здійснювались непослідовно, суперечливо, хвилеподібно, в режимі “вперед – стоп – назад”, несучи на собі значний вплив суб'єктивізму. У 1958р. було прийнято рішення про викуп колгоспами техніки МТС, що суттєво вдарило по колгоспних бюджетах. Протягом майже 20 років (1965 – 1985рр.) в СРСР і Україні спостерігалися спорадичні спроби реформувати економіку, але вони ставали марними саме через традиційний пріоритет політики та ідеології над економікою. темпи зростання продуктивності праці в УРСР зменшились більш як удвічі. 1965/85 капіталовкладення в с/г зросли більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції – лише в 1,6 рази.

71. Дисидентський рух в Україні.

Течії дисидентського руху:

1)нац-визв.(Мороз, Лук’яненко)відновлення незалежності, вільний розвиток укр.мови; проти великодержавницького шовінізму, імперської політики центру, русифікації;

2)правозахисна(Руденко, Григоренко, Чорновіл, Хмара)дотримання в СРСР осн.прав і свобод людини (сприяння виконання в УРСР рішень Гельсінської наради 1975), викриття злочинів тоталітарної системи;

3)релігійна(Романюк, Вінс,Гель)-дотримання свободи віросповідання, совісті, відновлення заборонених конфесій; проти різних обмежень у релігійному житті.

Форми діяльності дисидентів:

1)розповсюдження книжок, статей, брошур(самвидав) – 1966 «Правосуддя чи рецидиви терору?»; 1970 – вихід «Укр..вісника»;

2)мирні демонстрації, мітинги: 1965 – виступ проти арештів інтелігенції в кінотеатрі «Україна»;

3)листи-протести на адресу влади (колективні та індивідуальні).

УГС: створена 9 листопада 1976. Лідер – М.Руденко. Члени – Бердник, Григоренко, Кандиба, Лук’яненко, Матусевич, Тихий, Строката. Мета: ознайомлення суспільства У. з Загальною декларацією прав людини ООН; ознайомлення лідерів країн-учасниць Гельсінських договорів і світової громадськості з фактами порушень прав людини на тер.У.

1975-85 – засуджено й відправлено до таборів та на заслання 25 з 37 членів УГС, 6 позбавлено громадянства, 3 загинули(Тихий, Стус, Литвин).

УГС – єдина в СРСР відкрита громадянська правозахисна організація, що поставила нац-визв боротьбу в У. на правову основу, дотримуючись гуманістичних ідеалів, законності, демократії.