35. Кирило-Мефодіївське братство. Роль т. Шевченка.

На початку 1846 р. в Києві було утворено справжню нелегальну українську політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство (братство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Серед засновників були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін. Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та національне визволення українського народу.

Програму діяльності Товариства було викладено в історико-публіцистичному творі "Книга буття українського народу", або "Закон Божий". У ньому викладено 109 положень релігійно-навчального та історико-публіцистичного характеру. Здебільшого їх зміст стосується подій всесвітньої та вітчизняної історії.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Весною 1847 р. царські власті заарештували 12 постійних членів товариства і відправили до Петербурга.

Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників. Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Народившись у сім'ї кріпака, він завдяки своєму таланту і долі зумів здобути волю, одержати добру освіту

Шевченкова творчість є вододілом у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії. А його мученицька особиста доля стала джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.

36. Вплив революції 1848 р. На національне відродження в Західній Україні. “Головна Руська Рада”.

Значно пожвавішала суспільно-політична активність розбудженої української інтелігенції під час революції 1848 p., що охопила Західну, Центральну та Південну Європу. Національно-культурний поступ українського відродження швидко набрав політичного характеру. Революційні гасла мали такий сильний вплив, що навіть значна частина консервативних кіл української інтелігенції змінювали свої погляди. В українських колах виникає устремління до крайової автономії, відокремлення української Східної Галичини від Західної польської. В той же час більшість українського селянства зберігала спокій. Щоб не дати втягти селянство в революційні події, 16 квітня 1848 р. австрійський уряд провів кріпосницьку реформу, ліквідував панщину та надав селянам особисту свободу. Галицька інтелігенція вороже ставилася до ідеї включення Східної Галичини до складу майбутньої польської держави, яку відстоювали польські революціонери. Галичани створюють у Львові свою політичну організацію — Головну руську раду, яка налічувала у своєму складі 30 чоловік — світських і релігійних інтелігентів. Очолював її спочатку єпископ Г. Яхимович, пізніше — священик М. Куземський. Головна руська рада мала 45 місцевих відділів.

Ці філіали підтримували широкі зв'язки з Головною радою, вели активну діяльність серед населення, скликаючи масові збори, обговорюючи питання шкільного, економічного та політичного життя. У своєму Маніфесті Рада заявила, що галичани — це частина великого руського (українського) народу, який нараховує 15 млн громадян і говорить однією мовою. Цей народ мав у давні часи свою князівську державу, яку спіткала тяжка доля, і вона з часом розпалася. Маніфест закликав народ згуртуватися і боротися за свою національну свободу, кращу долю в межах проголошеної 25 квітня 1848 р. Конституції Австрійської імперії. Рада — перший політичний орган у XVIII-XIX ст., який відкрито виступив із загальнонаціональних українських державницьких позицій. Головна руська рада зібрала 200 тис. підписів під петицією до австрійського уряду з проханням розділити Галичину на дві частини — українську і польську. До української Галичини мало приєднатися Закарпаття. Висловлювалося побажання щодо введення української мови в народній і вищій освіті та в держдепартаменті. Свої політичні плани Головна руська рада здійснювала в умовах гострої боротьби з польською Радою Народовою, яка намагалася перетворити Галичину в польську провінцію. Щоб розколоти український табір, поляки створили паралельну організацію — «Руський собор», до якого увійшло кілька польських панів, які оголосили себе «русинами», і деякі українські інтелігенти, що заплутались у політичних подіях і піддалися польській агітації. На противагу першій українській газеті «Зоря Галицька» вони заснували газету «Дневник руський». Зростаючи організаційно, поглиблюючи національну свідомість, український суспільно-політичний рух все більше протиставляв себе польському, який вів колоніальну політику по відношенню до українців. Коли поляки організували національну гвардію, русини створили батальйони «руських стрільців». Бурхливо проявився українсько-польський антагонізм на Слов’янському конгресі у Празі, організованому за ініціативи і під керівництвом чехів. На початку конгресу діяла єдина українсько-польська секція. Однак згодом українці почали гостро критикувати поляків. Вони висунули вимогу поділити Галичину, і робота конгресу зосередилася навколо цих питань. За посередництва чехів та росіянина М. Бакуніна була зроблена спроба прийняти компромісне рішення для врегулювання відносин між поляками і українцями, але нові революційні події в Австрійській імперії унеможливили подальшу роботу конгресу, і він роз'їхався. В умовах революційних змагань відбулися вибори в парламент, який зібрався в липні 1848 р. Із 96 депутатів від Галичини було 39 українців: 27 селян, вісім священиків, три світських політика. Українські депутати внесли пропозицію розділити Галичину та провести деякі інші реформи національно-культурного характеру. Селянські депутати-українці гостро критикували кріпосницьку реформу, виступаючи проти виплат за землю. Особливо яскравими були промови українського депутата Івана Капущака, у яких він змалював страждання селян та жорстоке знущання над ними поміщиків. Події 1848 р. активізували культурне життя українців Східної Галичини, яке розвивалося в руслі національного відродження. Визначною подією було скликання з'їзду інтелігенції, що отримав назву «Собор руських учених». У якому брали участь 118 українських учених. Було обговорено стан української мови, її відмінність від церковнослов’янської, російської, польської, вироблено найважливіші положення українського правопису, єдину граматику, висунуто вимогу ввести українську мову в усіх школах. Ще влітку 1848 р. Головна руська рада проголосила створення галицько-руської «Матиці» на зразок чеської та інших слов'янських «матиць». Це була культурна організація, яка мала проводити видавничу діяльність, друкуючи українські підручники та іншу літературу, здійснювати рідною мовою широку просвітню роботу. У1848 р. декретом імператора у Львівському університеті була заснована кафедра української мови і літератури, завідувачем якої був призначений Яков Головацький. З січня 1849 р. він проводить заняття, а також видає граматику української мови.