54. Революція 1848 р., її вплив на суспільно-політичний рух у західноукраїнських землях. Виникнення політичних партій та організацій (народовці, москвофіли, радикали).

Революції 1848 («Весна народів») — кілька повстань у різних частинах Європи проти монархічного правління. Деякі революціонери керувалися республіканськими ідеями, однак набагато більше — економічними причининами.

Революція почалася у Франції скиненням Луї Філіпа і потім поширилася на Італію, Австрійську імперію і Німеччину. Франкфуртський парламент за недовгий час свого існування висунув ідею політичного об'єднання Німеччини. Жодній з революцій не вдалося закріпити успіх, більшість з них було жорстоко придушено через кілька місяців.Зміст [сховати]

Українські землі

1848 рік ознаменувався пандемією пробудження національної свідомості у різних країнах. Європейські народи повстали проти режиму самовладдя, встановленого ще у 1815 році. Не випадково ці події увійшли в історію як Весна Народів. Сила пробудження переходила з країни на країну ланцюговою реакцією, розпочавшись в Італії та Франції, революція перекинулася до Німеччини, а в березні 1848 року спалахнула у столиці Австрійської імперії Відні.

Ця гучна хвиля докотилася і до України у вигляді Національно-визвольного руху. Поштовхом стало проголошення цісаром Францом І конституції, яка передбачала надання громадянам свободи слова, друку, зборів, скликання парламенту.

Гучним зовом серця обізвалася Західна Україна, активно борячись за свою національність, історію, культуру. Скільки разів загноблена, потоптана, підкорена Україна кров'ю своїх відданих дітей боролася за свою свободу! Коли австрійська влада зрозуміла, що спалах досягнув критичної точки і що ці золоті землі з трудящими людьми можуть вислизнути з ціпких лап, уряд, прагнучи не допустити участі селянства у революції, пішов на скасування кріпацької системи. Це вже була маленька перемога, хоч наказ і не розповсюджувався на Буковину та він зміг закликати людей до боротьби, далі відстоювати свої права та свободу. І у серпні 1848 року, під тиском селянських заворушень, закон поширився і на цей край. Згідно з рішенням парламенту, селяни були зобов'язані заплатити поміщикам за своє звільнення дві третини викупних платежів, а держава платила решту. На Закарпатті під час революції 1848 р. панщина була формально теж скасована, але насправді існувала ще 5 років.

Українці зрозуміли, що імперська влада послабшала і, авжеж, згадали про культуру. Так у Львові з'явилася перша друкована україномовна газета «Зоря Галицька».

Галицькі поляки перші відчули смак демократії, що з'явилася, як жадане диво, і скористалися нею, організувавши свій осередок у Львові — Центральну раду народову, яка проголошувала своєю метою оживлення ідей Великого Литовського Князівства, такої собі Литовсько-Русько-Польської Речі Посполитої та рівність культурних прав поляків і українців. Чи могло це стати реальністю? Як ми бачимо, гортаючи сторінки історії, ні. Так уже повелося, що ті, хто панували над слабшими не можуть визнати їх значимість та рівність — більшість поляків продовжували стверджувати, що галицькі українці не мають нічого спільного з українцями Наддніпрянщини, що вони лише гілка польського народу, а українська мова — діалект польської. Безперечно, і вони в чомусь мали рацію. Країна, яка стільки років знаходилася під владою іншої, закони, які забороняли бути українцями, вплинули, і ополячення неможливо було уникнути.

Відповіддю на дію поляків стало створення українською інтелігенцією 2 травня 1848 року у Львові Головної руської ради, яка мала відстоювати інтереси українського населення Галичини. У програмі ради обґрунтовувалася приналежність українського населення Галичини до єдиного українського народу, що закликала до національного пробудження, активної діяльності щодо поліпшення свого становища в межах Австрійської імперії.

У питання щодо майбутнього Галичини єдності у раді не було. Невелика частина прагнула до створення слов'янської федерації, деякі мріяли про незалежну українську державу з центром у Києві. Та основна маса, через страх перед невідомим, орієнтувалася на мінімальне — поділ Галичини на Західну (для поляків) і Східну (яка буде належати русинам, як вони продовжували себе називати).

Головна руська рада очолила не лише політичний, але й культурно-просвітницький рух в Галичині. Вона була ініціатором створення «Зорі Галицької», а в літку 1848 року спромоглася затвердити створення «Галицько-Руської матиці», яка мала відати організацією видання підручників українською мовою. Пізніше, наприкінці року, під тиском національних сил, було відкрито кафедру української мови та літератури у Львівському університеті, завідуючим якої став Яків Головацький.

Поряд з руською радою діяла і Центральна рада народова, яка у своїх діях спиралася на польське населення Галичини та ополячену українську еліту, яка, через надані їй привілеї, не бажала відокремлюватися від верств польського населення. Вона утворила власну організацію «Руський собор», який став так званою опозицією, яка обстоювала ідею незалежності Польщі.

Все закінчилося, як завжди. Оскільки жодна з сторін не бажала поступатися, національне протистояння в краї загострилося й загрожувало перерости в збройну боротьбу представників українського і польського народів. Воно стало особливо загрозливим, коли пропольськи налаштовані сили почали створювати власну гвардію, а проукраїнські — загони стрільців.

Протистояння було вигідно австрійській владі для збереження панування над землями. І хоча на початку червня у Празі відбувся Слов'янський з'їзд, який ухвалив рішення про рівноправність всіх національностей і віросповідань та створення спільної українсько-польської гвардії, але під впливом загострення революційних подій, він припинив своє існування. Суперечка між національностями не могла знайти вирішення проблеми, бо жодна сторона не хотіла поступатися: поляки й досі вважали себе вищими над українцями, а другі, в свою чергу, не визнавали цього.

Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західно-української інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках 19 століття у Галичині.

Проводила культурно-освітницьку роботу, організувала Товариство імені Шевченка у Львові (1873), українські інституції «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін.

В 1899 році народовці з частиною радикалів організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль в уряді ЗУНР. З 1919 ця партія стала називатися «Українська трудова партія». В 1925 ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).Зміст [сховати]

1 Створення

2 Громадська діяльність

3 Політична діяльність

4 «Нова ера»

5 Поширення

[ред.]

Створення

Народовецький рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова.

Сформувалася на противагу консервативній політичній течії — москвофільству, в основі якого лежала культурна і політична переорієнтація частини української інтелігенції, особливо духовенства, на Російську імперію.

[ред.]

Громадська діяльність

Народовці, виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів: «Вечерниці» (1862-63), «Мета» (1863-64), «Нива» (1865), «Русалка» (1866).

До народовців належали переважно представники української інтелігенції-письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. Група письменників, педагогів і громадських діячів, зокрема, Сидір Воробкевич, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Кость Горбаль, Данило Танячкевич, Корнило Устиянович — організували на зразок київської Громади студентські та учнівські організації (громади) у навчальних закладах Галичини. Через діяльність громад, в яких їх учасники вивчали українську літературу та історію, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, влаштовували літературні вечори і концерти, народовці прагнули пробудити національну самосвідомість в української молоді.

Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда» (1861), а при них — український театр (1864), «Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти. У 1873 у Львові, при фінансовій і моральній підтримці меценатів з Наддніпрянської України, виникло Літературно-Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892 реорганізувалося в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка.

[ред.]

Політична діяльність

Поштовхом до початку активної політичної діяльності народовців стали вибори 1879 до галицького сейму, на яких українці, очолювані москвофільською Руською Радою, змогли послати тільки трьох своїх представників. Нову роботу народовці розпочали з видання двох політичних часописів: «Батьківщина» (1879) і «Діло» (1880). Серед керівництва цих видань були головні ідеологи народовців: В. Барвінський, Володимир Навроцький, О. Огоновський, Юліан Романчук, Анатоль Вахнянин, Дем'ян Гладилович та ін. У 1885 народовці створили нову політичну організацію — Народну Раду.