- •45. Суспільно-політичні рухи в Європі і Україна. Поширення масонства, декабристський рух, вільнолюбні ідеї в освітніх закладах.
- •Посилення соціального і національного гніту на Україні в умовах миколаївської реакції
- •Кримська війна. Посилення селянського руху на Україні. Київська козаччина.
- •Український суспільно-політичний рух у другій пол. Хіх ст. (на шляху від культурництва до політичної боротьби).
- •50. Назрівання революційної кризи в Російській імперії і на Україні на початку хх ст.
- •Революція 1905-1907 рр. На Україні. Активізація національно-визвольного руху.
- •Діяльність Директорії унр. Політичний портрет с.Петлюри.
- •57. Український культурний процес у другій пол. Хіх ст., вплив народницької естетики.
- •58. Повалення самодержавства в Росії і встановлення двовладдя. Утворення Центральної Ради.
- •54. Революція 1848 р., її вплив на суспільно-політичний рух у західноукраїнських землях. Виникнення політичних партій та організацій (народовці, москвофіли, радикали).
- •55. Перша світова війна і українська проблема.
- •62.. Перша спроба утвердження більшовизму в Україні. Берестейській мир і вступ австро-німецький військ в Україну.
- •56. Культурно-національний рух у першій половині хіх ст. Романтичні течії в літературі і мистецтві.
- •59. Діяльність Центральної Ради і розгортання національно-визвольного руху. Універсали Центральної Ради.
- •61. Жовтневий переворот в Петрограді і ситуація в Україні.
- •67. Поворот більшовицького режиму до нової економічної політики. "Зміна віх" і лібералізація національної політики.
- •68. Дисидентський рух на Україні. Репресії 60 - 80-х рр.
- •69. Україна і утворення Союзу рср. Національна політика більшовиків в Україні. Проблема "українізації".
- •73. Репресії 30-х років. Боротьба з "українським буржуазним націоналізмом".
- •74. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини у період між двома світовими війнами.
- •75.. Діяльність політичних партій на західноукраїнських землях. Створення уво та оун, їх боротьба проти польських окупантів.
- •77. Початок іі-ї світової війни. Пакт Молотова-Рібентропа. Включення західноукраїнських земель до срср.
- •80. Відновлення радянської влади в Україні. Кінець іі світової війни.
- •81. Післявоєнна економіка України в умовах посилення тоталітарно-бюрократичної системи. Голод 1946-1947 рр.
- •81. Репресивний характер повоєнної національної політики кпрс і Україна.
- •90. Прийняття нової конституції України. Її основні положення
- •83.Хрущовська "відлига" в Україні (1953-1964).
- •84. Ідеологічні процеси в Україні у 40 - 50-ті роки хх ст.
- •86. Радянизація Західної України у 1939 - на поч. 50-х рр.
- •87. Перебудовчі процеси в Україні у другій половині 80-х рр. Криза радянської системи.
- •88. Україна на шляху до створення суверенної держави. Розпад срср. Проголошення незалежної України.
- •89. Україна в умовах незалежності. Пошуки моделі соціально-економічного і політичного розвитку.
- •Суспільно-політичні рухи в Європі і Україна. Поширення масонства, декабристський рух, вільнолюбні ідеї в освітніх закладах.
81. Післявоєнна економіка України в умовах посилення тоталітарно-бюрократичної системи. Голод 1946-1947 рр.
Друга світова війна завдала колосальних збитків народному господарству СРСР. У 1945 р. промисловість визволених від фашистської окупації районів виробляла лише 30 % довоєнної продукції (в Україні 26 % довоєнного рівня), сільське господарство — 60 %. На окупованих територіях було втрачено 2/3 національного майна СРСР (в Україні залишились неушкодженими лише 19 % довоєнної кількості промислових підприємств). Якщо вартість всього зруйнованого в європейських країнах становила 260 млрд. дол., то майже половина (128 млрд. дол.) із них припадала на СРСР (на Німеччину — 48 млрд. дол.). Витрати СРСР на війну становили 357 млрд. дол., тоді як витрати США — 275 млрд. дол. До величезних воєнних витрат слід додати людські втрати — більше 27 млн. осіб, майже половина з яких були українці (людські втрати України, за різними даними, — 7—15 млн. осіб).
Водночас загальний рівень промислового виробництва у 1945 р. за офіційною радянською статистикою знизився лише на 8 % порівняно з 1940 р. Цьому сприяла небачена за своїми масштабами евакуація. До східних районів РРФСР, Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменистану і Киргизії було евакуйовано до 2,6 тис. підприємств (з України вивезено 1 тис. підприємств, понад 4 млн. осіб для забезпечення їхньої роботи), перегнано близько 10 млн. голів худоби, з них 1,5 млн. голів великої. Це сприяло прискореному розвиткові східних районів. За період війни тут було введено в дію 3,5 тис. великих підприємств, особливо швидкими темпами збільшувалось військове виробництво. В результаті індустріальна могутність Уралу виросла у 3,6 раза, Західного Сибіру — у 2,8, Поволжя — у 2,4 раза. Частка України, наприклад, в обсязі загальносоюзного виробництва впала з 18 % у довоєнний період до 7 % у 1945 р. Надалі, незважаючи на бурхливий розвиток української промисловості, вона вже не змогла повернути собі місця одноосібного лідера, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, розвивалися значно швидшими темпами.
При загальному падінні промислового потенціалу важка промисловість країни на 12 % перевищила довоєнний рівень, її частка у загальному обсязі промислового виробництва зросла у 1945 р. до 74,9 %. Це відбулося, зокрема, за рахунок різкого падіння виробництва і без того слаборозвинених легкої і харчової промисловості. У 1945 р. випуск бавовняних тканин становив лише 41 % від рівня 1940 p., шкіряного взуття — 30, цукру — 21 % і т. ін. Таким чином, війна завдала не тільки колосальних збитків промисловості, а й змінила її географію, і особливо галузеву структуру. Тому в специфічному розумінні Велику Вітчизняну війну можна розглядати як черговий, надто особливий етап у подальшій індустріалізації СРСР.
Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946—1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі. Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.
Такого стихійного лиха в Україні не було 50 років. Території, охоплені засухою, були більшими, ніж у 1921 році й наближалися за розмірами до лихої пам'яті 1891 року. 1946 рік відкинув ще далі назад зруйноване під час війни сільське господарство України. Середня урожайність зернових культур у колгоспах знизилася до 3,8 центнерів з гектару. У південних областях вона була ще нижчою — лише 2,3-2,9 ц. Валовий збір усіх зернових в Україні становив 531 млн. пудів, або втричі зменшився порівняно з 1940 роком, і був меншим навіть, ніж у голодному 1921 році. У цьому році багато колгоспників нічого не одержали на трудодні. Крім того, в роки війни були розорені їхні підсобні господарства. 43% колгоспників не мали корів, а 20% — узагалі ніякої худоби. Це ще більше ускладнило їхнє становище.
Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.
Влада Радянського союзу на чолі з диктатором Йосипом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні «переваги» соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, створювалися «резерви зерна», а також постачався хліб майбутнім союзникам — країнам новостворюваного «соціалістичного табору». Для здійснення своїх імперських цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, відбулося викачування хліба із села.
Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік — 340 мільонів пудів хліба виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 року 23 областям України: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та іншим було підвищено.
Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже в усій Україні голод, що швидко поширювався. Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план Сталінській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Миколаївській, Кам'янець-Подільській, Херсонській, Чернігівській та іншим областям.
Таким чином для України план хлібозаготівель було збільшено до 362 млн. 750 тис. пудів. Незважаючи на жорстку дію вертикалі: центр — республіка — область — район — сільрада — колгосп, діяльність партійно-командного апарату, десятків тисяч спеціальних уповноважених з хлібозаготівель, зерно до державної «комори» надходило не тими темпами, на які розраховував центр.