81. Репресивний характер повоєнної національної політики кпрс і Україна.

Лютнева і Жовтнева революції 1917 р. були реакцією експлуатованого і пригноблюваного народу на нездатність і небажання крепостнических і буржуазних верхів поліпшити життя трудящих. Більшовики на чолі з Леніном узяли політичну владу в Росії із слабких (інтелектуально, політично, організаційно) рук російської буржуазії під гаслами "Світ народам", "Земля селянам", "Фабрики робітником". Почалася громадянська війна між білими і червоними, що привела країну до розрухи, введення непу, що представляв тимчасовий відкат від завоювань пролетарсько-соціалістичної революції.

Неп виявився видатним відкриттям більшовиків, що проклало шлях до змішаної (гібридною, конвергентною) буржуазно-соціалістичної (социал-капиталистической) формації суспільства, яка примирила б усі основні класи Росії, як аграрні, так і індустріальні. Він відкривав реальну можливість виходу західних капіталістичних країн з виявлених Марксом протиріч, які той вважав нерозв'язними еволюційним шляхом.

Сталін і його соратники зрозуміли небезпеку непу для їх подальшої долі і пролетарського соціалізму. В результаті боротьби в політичному керівництві країни між лінією Бухарина (капитал-социализма) і Сталіна (пролетарський соціалізм) перемогла друга лінія, і в 1928 р. був узятий курс на згортання непу. Спираючись на зрівняльні і деспотичні традиції в ментальності робітників і селян, радянських бюрократів і партійців, що виявилися в умовах непу в положенні тих, що конкурують з новими російськими буржуа і підприємцями, Сталін і його соратники направили розвиток Росії у бік пролетарсько-соціалістичної формації.

Почалося розкуркулення багатих і середніх по заможності і виробничим можливостям селян. Створювалася державна економіка (в результаті колективізації сільського господарства, раскрестьянивания, швидкій індустріалізації країни). До 1937 р. з прийняттям сталінської Конституції побудова індустріально-політичної (пролетарсько-соціалістичною) формації закінчилася. Соціалізм став розвиватися на власній формаційній основі.

Історична "заслуга" Леніна, Сталіна і більшовиків для Росії об'єктивно опинилася у відкритті індустріально-політичної (пролетарсько-соціалістичною, радянською, тоталітарною) формації, в якій несвобода непролетарської особи і свобода держави були ще посиленіші в порівнянні з аграрно-деспотичною формацією, а громадський прогрес у сфері економіки і держави супроводжувався адміністративним (аж до Гулага), моральним, матеріальним стимулюванням. Політичне насильство стало головним засобом функціонування і розвитку радянського суспільства. Тільки громадська формація, заснована на політичному насильстві, могла виражати інтереси неосвіченої, бідної і пригноблюваної частини населення суспільства. Заради них вона і створювалася, про що не здогадувалися російські інтелігенти. Цю частину населення не цікавили ні свобода думки, ні творчість, ні сама особа.

Допоміжна сфера цієї формації включала: 1) КПРС і її марксистсько-ленінську (комуністичну) ідеологію, що насильно впроваджується в усі сфери життя радянського суспільства; 2) систему народної освіти, відтворюючу кращі традиції царської Росії і виховуючу з дитинства соціалістичні переконання; 3) численні "приводні ремені" від КПРС до народу (піонерська, комсомольська, профспілкова, письменницька і тому подібне організації); 4) соціалістичне мистецтво, що стало потужним засобом пролетарсько-соціалістичної пропаганди і виховання людей. Через тотальне панування комуністичної ідеології в особі КПРС цю формацію можна назвати ідеократичною.

Ідеєю, що об'єднує радянський народ, стала спочатку ідея експропріації експропріаторів, а потім ідея світової пролетарської революції (перемоги над капіталізмом), побудова комуністичного суспільства. У радянській комуністичній ідеології уперше проголошувалося метою задоволення потреб трудящих, формування усебічної і гармонійно розвиненої особи. Пропаганда соціальної політики КПРС формувала у людей оптимістичний світогляд, компенсувала повільне поліпшення життя людей на тлі зростання могутності радянської держави (ВПК, армії і тому подібне) і поліпшення життя західних трудящих.

Базис пролетарсько-соціалістичної формації представляв радянську тоталітарно-політичну систему, яка включала, : 1) КПРС (ядро) на чолі з ЦК КПРС і генсеком; 2) партноменклатуру (правлячий політичний клас); 3) розгалужений партійний, господарський, профспілковий апарат; 4) репресивні органи (НКВД, МВС, армія і тому подібне); 5) радянське (соціалістичне) право, що носило переважно репресивний характер; 6) "приводних ременів" КПРС - профспілки, комсомол, піонерська організація і тому подібне. Усе це називалося диктатурою пролетаріату.

Базис радянської формації остаточно оформився в 30-і рр. в результаті запеклого пригнічення елементів буржуазної демократії, що ще залишилися від колишніх років. Не можна сказати, що сталінізм взяв верх без зусиль: численний і неорганізований опір селян, ленінців, троцкистов і інших - свідоцтво цьому. Тільки в результаті тотального терору, ідеологічного обдурення, поступового поліпшення життя трудящих, успіхів СРСР в індустріалізації, культурної революції, обороноздатності вдалося побудувати сталінську (пролетарсько-соціалістичну) формацію в Росії.