- •45. Суспільно-політичні рухи в Європі і Україна. Поширення масонства, декабристський рух, вільнолюбні ідеї в освітніх закладах.
- •Посилення соціального і національного гніту на Україні в умовах миколаївської реакції
- •Кримська війна. Посилення селянського руху на Україні. Київська козаччина.
- •Український суспільно-політичний рух у другій пол. Хіх ст. (на шляху від культурництва до політичної боротьби).
- •50. Назрівання революційної кризи в Російській імперії і на Україні на початку хх ст.
- •Революція 1905-1907 рр. На Україні. Активізація національно-визвольного руху.
- •Діяльність Директорії унр. Політичний портрет с.Петлюри.
- •57. Український культурний процес у другій пол. Хіх ст., вплив народницької естетики.
- •58. Повалення самодержавства в Росії і встановлення двовладдя. Утворення Центральної Ради.
- •54. Революція 1848 р., її вплив на суспільно-політичний рух у західноукраїнських землях. Виникнення політичних партій та організацій (народовці, москвофіли, радикали).
- •55. Перша світова війна і українська проблема.
- •62.. Перша спроба утвердження більшовизму в Україні. Берестейській мир і вступ австро-німецький військ в Україну.
- •56. Культурно-національний рух у першій половині хіх ст. Романтичні течії в літературі і мистецтві.
- •59. Діяльність Центральної Ради і розгортання національно-визвольного руху. Універсали Центральної Ради.
- •61. Жовтневий переворот в Петрограді і ситуація в Україні.
- •67. Поворот більшовицького режиму до нової економічної політики. "Зміна віх" і лібералізація національної політики.
- •68. Дисидентський рух на Україні. Репресії 60 - 80-х рр.
- •69. Україна і утворення Союзу рср. Національна політика більшовиків в Україні. Проблема "українізації".
- •73. Репресії 30-х років. Боротьба з "українським буржуазним націоналізмом".
- •74. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини у період між двома світовими війнами.
- •75.. Діяльність політичних партій на західноукраїнських землях. Створення уво та оун, їх боротьба проти польських окупантів.
- •77. Початок іі-ї світової війни. Пакт Молотова-Рібентропа. Включення західноукраїнських земель до срср.
- •80. Відновлення радянської влади в Україні. Кінець іі світової війни.
- •81. Післявоєнна економіка України в умовах посилення тоталітарно-бюрократичної системи. Голод 1946-1947 рр.
- •81. Репресивний характер повоєнної національної політики кпрс і Україна.
- •90. Прийняття нової конституції України. Її основні положення
- •83.Хрущовська "відлига" в Україні (1953-1964).
- •84. Ідеологічні процеси в Україні у 40 - 50-ті роки хх ст.
- •86. Радянизація Західної України у 1939 - на поч. 50-х рр.
- •87. Перебудовчі процеси в Україні у другій половині 80-х рр. Криза радянської системи.
- •88. Україна на шляху до створення суверенної держави. Розпад срср. Проголошення незалежної України.
- •89. Україна в умовах незалежності. Пошуки моделі соціально-економічного і політичного розвитку.
- •Суспільно-політичні рухи в Європі і Україна. Поширення масонства, декабристський рух, вільнолюбні ідеї в освітніх закладах.
Український суспільно-політичний рух у другій пол. Хіх ст. (на шляху від культурництва до політичної боротьби).
Ситуація вимагала від царського уряду негайного скасування кріпацтва. Для детальної підготовки реформ у Петербурзі був створений Таємний комітет, а на місцях губернські комітети, що мали розглядати різні варіанти скасування кріпацтва. Більшість українських поміщиків у своїх проектах висловлювались за те, щоб зберегти в своїх руках якомога більше землі, оскільки тут земля була найбільш родючою і давала найбільший прибуток.
Після детального опрацювання пропозицій був підготовлений узагальнюючий документ — «Положення про селян» і маніфест, підготовлений 19 лютого 1861 р. Олександром II. Крім «Загального положення», що визначало головні принципи селянської реформи для всієї імперії, були розроблені місцеві «Положення» для окремих районів, у тому числі і для України.
Після реформи 1861 р. національна політика російського уряду не змінилася. Як і раніше, він заперечував сам факт існування українського народу як окремої етнічної спільності. Соціально-економічний і політичний лад Російської імперії також викликав невдоволення широких мас громадськості. Це зумовлювало подальший розвиток суспільно-політичного руху.
Суспільно-політичне життя Наддніпрянської України у другій половині XIX ст. характеризувалось складним переплетінням українського, російського і польського визвольних рухів. Російський і польський рухи були більш зрілими, ніж український, оскільки відкрито ставили політичні цілі.
УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ Представники українського національного руху не мали змоги висувати радикальних завдань на найближчий час. Український рух переживав у другій половині XIX ст. період становлення. Українська еліта взяла курс на культурно-просвітницьку діяльність, на пробудження в українцях національної свідомості, а не на політичну боротьбу за відродження державності.
Організаційною формою українського руху 60—90-х рр. XIX ст. були напівлегальні об'єднання інтелігенції, які увійшли в історію як громади. Перша з них виникла в Петербурзі 1859 р. за ініціативою колишніх кирило-мефодіївців В. Білозерського, М. Костомарова і Т. Шевченка, що протягом 1861—1862 рр. видавали перший український журнал «Основа». Ще одним піонером громадівського руху став гурток «хлопоманів», очолений Володимиром Антоновичем, який вів активну роботу із збирання етнографічного матеріалу. Незабаром, на початку 1860-х рр., громади з'явилися в Києві, Чернігові та інших містах. Вони зосереджували свої зусилля на видавничій справі, заснуванні недільних україномовних шкіл для дорослого населення, організовували публічні лекції, бібліотеки, поширювали твори Т. Шевченка, П. Куліша та інших українських письменників.
Але царський уряд з великою підозрою ставився до громадівського руху. В червні 1863 р. міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав циркуляр (наказ), що забороняв публікацію українською мовою шкільних підручників та релігійних видань на тій підставі, що такої мови не існує. Трохи раніше були закриті недільні школи. Наслідком циркуляру стало те, що національний рух завмер на 10 років. Але на початку 1870-х рр. поліцейський контроль над життям українського суспільства дещо послабшав. Цим негайно скористалась інтелігенція, яка відновила громади в Києві, Полтаві, Чернігові, залучаючи до роботи нових членів. 1873 р. громадівці заснували Історичне товариство Нестора-літописця, а деякий час по тому Південно-Західне відділення Російського географічного товариства. Київська громада у 1874—1875 рр. випускала газету «Київський телеграф».
Але й цього разу аполітичність і просвітництво не врятували громадівського руху. 1876 р. в місті Емс Олександр II видав указ про повну заборону української мови, згідно з яким не дозволявся будь-який друк українською мовою, заборонялись театральні постановки і концерти з українськими піснями. Було заборонено також ввезення в межі Російської імперії україномовних видань з-за кордону. Це призвело до закриття багатьох громадівських установ і переслідувань самих громадівців. Однак український рух не був знищений. Важливим його етапом стала закордонна діяльність Михайла Драгоманова, який за дорученням Київської громади у Відні (а згодом у Женеві) організував видання пропагандистської і наукової літератури українською мовою. Будучи прибічником общинного соціалізму, М. Драгоманов проповідував перебудову Росії на принципах федерації, оскільки не бачив сил, на які можна було б спиратися в боротьбі за незалежність.
Тим часом серед громадівців посилювалося розмежування. Під впливом драгоманівських ідей почали виникати «Молоді громади», що сприяли політизації українського руху. На початку 1890-х рр. утворилося «Братство тарасівців», біля витоків якого