47. Кримська війна. Посилення селянського руху на Україні. Київська козаччина.

Кри́мська війна́ (1853—1856), або Східна війна — війна між Російською Імперією і союзницькими військами Туреччини, Великої Британії, Франції та Сардинського королівства за панування на Близькому Сході і Балканах.

В ході дипломатичного конфлікту з Францією з питання контролю над церквою Різдва Христова у Віфліємі, Росія, з метою чинити тиск на Туреччину, ввела війська до Молдови і Валахії. Відмова російського імператора Миколи I вивести війська призвела до оголошення 4 (16) жовтня 1853 року Туреччиною, а за нею Великою Британією і Францією, війни Росії.

Найбільш важлива подія війни — спільна англо-французька експедиція і напад на Севастополь. Облога Севастополя продовжувалася рік до вересня 1854. Росія зазнала поразки. Війна закінчилася Паризьким миром у 1856.

Окрім Кримського півострова, військові дії проходили на Балтійському морі, Кавказі та в районі Дунаю.

Атака бригади легкої кавалерії під Балаклавою 25 жовтня 1854 року у Кримській війні, Вільям Сімпсон, 1 березня 1855 року.

На стороні союзних сил діяли військові підрозділи сформовані з залишків задунайських козаків. У жовтні 1853 року Михайло Чайковський домігся створення регулярних козацьких підрозділів у Турецькому війську. 23 січня 1854 року козаки склали присягу. З Константинополя привезли козакам знамено Запорозької Січі, а Садик-Паша (ім'я Михайла Чайковського в Туреччині) отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман).

У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул «Око, вухо і правиця престолу».

Приводом до цього став царський маніфест від 25 січня 1855 р. про створення рухомого ополчення. Селяни сприйняли зміст маніфесту як звільнення від кріпосної залежності. Вони масово записувались у “козаки”, відмовляючись виконувати повинності. У лютому 1855 р. в Київській губернії виступи селян поширились на 9 повітів. Уряд кинув 16 ескадронів кавалерії, дивізіон піхоти, дві роти саперів. Відбулися криваві сутички між повсталими і військами, 39 селян було вбито, 63 – поранено. Цей рух отримав назву “Київська козаччина”.

На квітень 1856 р. припадає другий виступ селян – так званий похід “у Таврію за волею”. Після закінчення Кримської війни серед селян розійшлися чутки, що можна переселитися на Кримський півострів, уряд надасть значну допомогу і звільнить від кріпацтва. Влітку 1856 р. біля Перекопу зібралися десятки тисяч селян. Тільки урядовим військам вдалося припинити цей рух.

Але селянські заворушення тривали. Кримська війна виявила економічну, політичну і військово-технічну відсталість Росії. Війна ще більше загострила кризу феодально-кріпосницької системи.

У березні 1856 р. в Парижі було підписано мирний договір на умовах, продиктованих переможцями. Росія позбавлялася права мати військово-морський флот і фортеці на Чорному морі. Гирло Дунаю знову переходило під владу Туреччини.

Під час війни, у лютому 1855 р., помер Микола І. Наступником престолу став його син, Олександр ІІ, який мусив стати великим реформатором, адже Росія конче потребувала реформ.

Київська козаччина — масовий селянський рух у Київській губернії в 1855 році, спрямований проти національної і соціальної політики російського уряду в Україні.

Приводом до селянських виступів стало опублікування під час Кримської війни 1853—56 роках царського маніфесту, який закликав формувати народне ополчення і вирушати на війну. Серед селян Київщини почали поширюватися чутки про те, що, записавшись в ополчення (в “козаки”), вони будуть звільнені від кріпосної залежності і одержать поміщицькі землі та майно. Селяни складали списки “вільних козаків”, відмовлялися відробляти панщину і