83.Хрущовська "відлига" в Україні (1953-1964).

Зміни у суспільно-політичному житті 5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. У його оточенні почалася боротьба за владу. У липні 1953 р. група партійних керівників на чолі з Хрущовим, що тривалий час очолював партійно-державний апарат в Україні, усунула керівника сталінського репресивного апарату Л. Берію і стала до влади.

В республіці було вжито низку заходів щодо реорганізації управління господарством, створено союзно-республіканські міністерства, скорочено штати адміністративно-управлінського апарату. Посилився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів внутрішніх справ і державної безпеки.

1954 р. в республіці відзначалось 300-річчя возз'єднання України з Росією. З огляду на давні історичні і культурні зв'язки, етнічну і територіальну спорідненість України і Криму Верховна Рада СРСР своїм указом у лютому 1954 р. включила Кримську область до складу Української РСР. При цьому враховувалося, що Крим був більше економічно пов'язаний з Україною, ніж з Росією.

Одразу ж по смерті Сталіна було припинено репресії і розпочався зворотний процес — реабілітація репресованих у 30-ті рр., який спочатку торкнувся партійних, радянських, комсомольських і військових діячів. Вагомою подією у суспільно-політичному житті став XX з'їзд КПРС (14—25 лютого 1956 р.), де М. Хрущов виступив із промовою, у якій засуджувався культ особи Сталіна і водночас усі злочини більшовицького режиму перекладалися на одну особу. Після XX з'їзду КПРС процес реабілітації прискорився. До початку 1960-х рр. в Україні було переглянуто справи майже 55 тис. осіб, з таборів випущено сотні тисяч в'язнів.

Але в Українській РСР процес десталінізації просувався дуже важко. Багато представників партійної номенклатури виступали проти критики сталінізму. Якщо в Росії реабілітували талановитого письменника І. Буніна — затятого ворога більшовиків, то в Україні навіть не йшлося про таку ж акцію щодо В. Винниченка – носія ідей «українського буржуазного націоналізму». Отже, десталінізація мала незавершений характер.

Заходи з реформування суспільства спричиняли роздратування значної частини партійної номенклатури, яка за роки сталінщини звикла до свого панівного становища і не бажала цього втрачати. Тому почалася підготовка до усунення М. Хрущова. Воно сталося у жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК був обраний вихідець з української номенклатури Л. Брежнєв. Активну роль в усуненні Хрущова відіграли й інші представники керівництва КПУ — М. Підгорний, П. Шелест, що були висуванцями Хрущова. Усунення Хрущова від влади було відчутним ударом по реформаторській політиці і означало реставрацію багатьох явищ періоду сталінізму.

Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.) Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Вираз «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву: "Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург".[1]

[ред.]

Ознаки часу

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. До періоду «відлиги» також відносять нетривалий період, коли фактичним керівником країни був Георгій Малєнков. Саме він на першому ж закритому засіданні Президії ЦК КПРС висловився про необхідність припинення політики культу особистості і переходу до колективного керівництва країною.

Із відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особистості» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії.

Багато політичних увязнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому були відправлені десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли відносно ліберальні керівники, такі як Імре Надь в Угорщині. Була досягнута домовленість із західними державами про державний нейтралітет Австрії і виведення всіх окупаційних військ. У 1955 Хрущов зустрівся в Женеві з президентом США Двайтом Ейзенгавером і головами урядів Великобританії і Франції. У зовнішній політиці було проголошено курс на «мирне співіснування» із капіталістичним світом.

Було помітно послаблено цензуру, перш за все у літературі, кіно, інших видах мистецтв.

Але межі дозволеного виявилися досить чіткими. Придушення радянськими військами Угорської революції 1956 року, засудження Бориса Пастернака, якому 1958 року було присуджено Нобелівську премію з літератури, придушення заворушень серед населення (зокрема, у Грозному 1958 року, Новочеркаську 1962) тощо.

Остаточним завершенням відлиги вважають відсторонення Хрущова[2] і прихід до влади Брежнєва (1964). Десталінізацію було зупинено, а у зв'язку із святкуванням 20-ї річниці перемоги у Вітчизняній війні почалося звеличення ролі Сталіна як організатора перемоги радянського народу у війні.