80. Відновлення радянської влади в Україні. Кінець іі світової війни.

Визволення України від нацистських загарбників та її сателітіврозпочалось після перемоги у Сталінградській битві наприкінці 1942 p. Битва за визволення України, що тривала довгих двадцять два місяці, складалася з ряду великих військових операцій. На останній її стадії 28жовтня 1944 p. було завершено визволення Закарпатської України. Впершеза свою багатовікову історію населення Закарпаття отримало змогуоб'єднатися з усім українським народом в єдину державу. Перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, що відбувся 26листопада 1944 р. в Мукачеві, прийняв маніфест, який проголосивоб'єднання Закарпатської України з Радянською Україною і включення її доскладу УРСР. З'їзд обрав народну Раду, яка стала єдиним центральниморганом державної влади в Закарпатській Україні. Водночас йшов процесформування місцевих органів влади та управління. Возз'єднанняЗакарпатської України з Українською РСР знаменувало собою завершенняісторичного процесу об'єднання усіх українських земель в єдиній державі

Перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, що відбувся 26

листопада 1944 р. в Мукачеві, прийняв маніфест, який проголосив

об'єднання Закарпатської України з Радянською Україною і включення її до

складу УРСР. З'їзд обрав народну Раду, яка стала єдиним центральним

органом державної влади в Закарпатській Україні. Водночас йшов процес

формування місцевих органів влади та управління. Возз'єднання

Закарпатської України з Українською РСР знаменувало собою завершення

історичного процесу об'єднання усіх українських земель в єдиній державі.

Одним з найважливіших питань стало відновлення органів радянської влади

в Україні, всього державно-правового механізму від вищого

республіканського рівня до місцевого.

Тимчасовий відхід Червоної армії з України зумовив евакуацію Президії

Верховної Ради Української РСР, Раднаркому УРСР та інших

республіканських органів державної влади УРСР спочатку до Саратова, а

потім до Москви. Перебуваючи за межами своєї республіки, вони

здійснювали важливі функції, що обумовлювалися конкретною

воєнно-політичною обстановкою того часу: налагоджували діяльність

підприємств і установ, займалися проблемами розміщення та матеріального

забезпечення населення, евакуйованого з України у східні райони СРСР,

провадили значну політичну роботу, здійснювали загальне керівництво

радянським рухом опору, неодноразово виступали зі зверненнями та листами

до воїнів Червоної армії, населення тимчасово окупованої ворогами

України.

Наприкінці Другої світової війни знову постало питання про західні кордони України. Підняв його польський емігрантський уряд у Лондоні, розраховуючи повернути західноукраїнські землі до складу Речі Посполитої. Йому вдалося переконати в цьому уряди Англії і США, які захищали цю позицію польського емігрантського уряду на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1944 р.) конференціях керівників урядів — Сталіна, Рузвельта і Черчилля. Рузвельт запропонував «компромісне» рішення: відірвати від УРСР і передати полякам Львівську, Дрогобицьку, частину Тернопільської та Станіславської областей. Однак, посилаючись на так звану «лінію Керзона», яка визначалася Антантою ще в 1920 р. за етнічною ознакою, радянська делегація відкинула ці зазіхання Польщі, яка перебуваючи під німецькою окупацією, вже знову висувала свої колоніальні претензії. Кримська конференція затвердила кордон Польщі по «лінії Керзона».

9 вересня 1944 р. між Тимчасовим комітетом національного визволення Польщі, що мав прокомуністичний характер, та урядом УРСР з ініціативи Сталіна був підписаний договір про українсько-польський кордон та переселення українців з Польщі до України, а поляків — з УРСР до Польщі. Тепер з волі Сталіна і Хрущова 17 повітів прадавніх українських земель Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщини, в яких проживало близько 800 тис. українців, назавжди віддавалися Польщі як дарунок за її соціалістичний вибір. Як бачимо, і польські комуністи, які багато російських, коли переходили від революційних декларацій до практики, виявилися колонізаторами і великодержавними шовіністами. Домовленість про несправедливі кордони, масові депортації українців та поляків суперечила всім міжнародно-правовим актам, цинічно розтоптала права націй на самовизначення, права людини, стала причиною трагедії сотень тисяч українців і поляків, які змушені були покинути Батьківщину.

Дру́га світова́ війна́ — світова війна, що почалася 7 липня 1937 в Азії, 1 вересня 1939 в Європі і тривала до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» було підписано капітуляцію Японії перед союзними державами. Друга світова війна мала величезний вплив на долю людства. В ній брали участь 61 країна (80 % населення Землі), серед них і Українська республіка, що входила до складу Радянського Союзу. Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. 40 місяців — з 22 червня 1941 по жовтень 1944 р. — воєнні дії відбувались також на території України. У збройні сили було мобілізовано 110 млн. чоловік по всьому світу. Загальні людські втрати досягли 50-55 млн. чоловік, з них загинуло на фронтах 27 млн. чоловік.