52. Особливості здійснення судової реформи 1864 року в Україні.

Судова система першоїполовини ХІХ ст. мала цілий ряд серйознихсуперечностей. По-перше, суд повністюзалежаввідадміністрації, яка втручалася у вирішеннясудових справ, а по-друге- носив виключно становий характер(для кожного стану створювалисясвоїсудовіоргани) і бувзаснований на принципах феодального права. Слідство проводилось поліцією; не існувалогласності та змагальності судового процесу. В судах панувалатяганина ,хабарництво, свавілля. Тогочаснасудова система потребувалазначногоудосконалення. 20 листопада 1864 p.була проведена судова реформа на підставіСудовихстатутів - післярозгляду в Державнійрадіцар затвердив для запровадження 3акти: -про заснуваннясудовихустановлень;-статутикримінального та цивільногосудочинства; -статут про покарання,що накладались мировими суддями. Судові статути передбачали створення позастанових устано вдвохт ипів – загальних та мирових судів. В цих документах проголошувалось відокремлення суду від адміністрації, яке забезпечувалось:- незмінністю суддів та судових слідчих;-створеннявсестановихсудовихорганів;- рівністьвсіх перед судом; -засновувався суд присяжних;-виборністюмировихсуддів;-встановленнямпрокурорськогонагляду за законністюсудочинства.

Сам порядок судочинстваперебудовувався на основі демократичних принципів: змагальності, гласності, усності, права звинуваченого на захист, незалежності і незмінностісуддів, рівностівсіх перед законом, гласність, усність.Засновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки феодально-станового судочинства (станові суди - церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини). Реформа 1864 p. створила подвійну систему судів: мирові суди – одноособовий мировий суддя, повітовий з'їзд мирових суддів і Сенат та загальні суди - окружні суди, судові палати і Сенат. Мирові суди створювалися для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ. Останні вирішувались мировими суддями одноосібно у порядку скороченого судочинства. Мирові судді обирались повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали вищу або середню освіту та високий майновий ценз. Вирок або рішення мирових суддів можна було оскаржити в повітових з‘їздах мирових суддів(в апеляційному порядку) або в касаційному порядку до Сенату.В системі загальних судів першою інстанцією був окружний суд. Як правило, судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна масса судових справ. По справах, що розглядалися за участю присяжних засідателів, списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником, судовим засіданням керував голова колегії коронних суддів(судових чиновників). Після закінчення судових дебатів голова робив висновок та звертався із запитанням до присяжних. Останні збиралися в спеціальній кімнаті та виносили свій вердикт щодо винуватості підсудного, причому їхнє рішення не залежало від думки коронних суддів. Вироки суду винесені за участю присяжних засідателів не підлягали апеляції, могли бути оскаржені лише до Сенату в касаційному порядку за ознакою порушення процесуального закону. Існував певний порядок добору присяжних: спеціальні комісії в повітах під головуванням повітових лідерів дворянства складали списки осіб, які передавались головуючим до окружних судів, а ті вже складали списки присяжних: річні, місячні та на конкретні засідання. Отже, можна зробити висновок, що вирішальну роль у доборі присяжних відігравали лідери дворянства та представники судів.Іншою інстанцією з усіх кримінальних та цивільних справ виступали судові палати, кожна з яких керувала діяльністю 8-10 окружних судів. Разом з тим, судова палата як І інстанція розглядала справи щодо обвинувачення в злочинах державних, посадових та деяких іншихосіб. Суд відбувався за участю губернського та одного з повітових лідерів дворянства, міського голови губернського міста і одного з волосних старшин(за жеребом). Станові представники засідали в одній колегії з коронними суддями, що фактично зводило роль перших нанівець. Найвищою судовою інстанцією став Сенат, в якому були створені касаційні департаменти. Крім того, при Сенаті в 1877 році було засновано Особливе присутствіє для розгляду найважливіших справ. У ПравобережнійУкраїні судова реформа проводилася двома етапами: спочатку з 1871 p. були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, мирові судді тут не обиралися повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначалися міністром юстиції. На них не поширювався принцип незмінності. Тільки 1880p. були відкриті Київська судова палата і Житомирський, Кам'янець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський окружні суди. Принципові зміни відбулися у процесуальномуправі. Важливе значення мало проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпції невинності(лат. divsumption — припущення). Скасовано систему формальних доказів, характерних для феодального права.Їх замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Досягненням кримінально-процесуального права у цей період була детальна і чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах. У місцевих судах усі питання процессу одноособово розв'язував мировий суддя. Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжніповірені). Допускалося примирення сторін.За пореформені роки до судової реформи внесено понад 700 змін і поправок.