45. Міська реформа 1870 року, її основні положення і оцінка.

Міська реформа розпочалася після затвердження Олександром II 16 червня 1870 р. нового Міського положення. До її проведення в Російській імперії діяла анахронічна у правовому відношенні «Жалувана грамота містам» Катерини II (1785 р.). В Україні її було спершу запроваджено в Києві , Миколаєві, Полтаві, Харкові , Херсоні.За міським положенням 1870 р. однією з основних засад організації. м.самоврядування був принцип відділення розпорядчої влади від виконавчої ,які надавалися відповідно думі та управі. Виборці не мали права давати «обраним гласним « ніяких інструкцій. Управа обиралася думою і була підзвітною їй. І думу і управу,координуючи роботу цих установ, очолював міський голова. Міська управа мала постійну канцелярію ,створювались також багато різних тимчасових та постійних комісій.Діяльність міських дум відбувалася гласно. Всі ухвалиі постанови дум,міський бюджет і звіт про його виконання,звіти управ підлягали опублікуванню. Принцип поділу розпорядчої та виконавчої владив законі та на практиці був проведений непослідовно,розмежування компетенції між цими двома гілками влади було здійснено лише в загальних рисах. Дума могла контролювати роботу управи,усунути її від вирішення багатьох справ.Громадській управі було надано функції господарського самоврядування: питання благоустрою міста ( санітарний стан, транспорт,освітлення),а також справи охорони здоров*я та шкільної освіти, торгівлі…Умови діяльності міських органів самоврядування були вужчі порівняно із земствами. Міські думи обиралися платниками податків на 4 роки. Виборче право надавалося лише власникам нерух.майна ,які сплачували податки,були рос.підданими у віці 25 років.Жінки права голосу не мали.Вибори відбувалися по куріальній системі(3 курії по майновому цензу,кожна з яких -1/3 виорців).Проте держ.влада всіляко намагалася вертикалізувати органи міського самоврядування. Міські думи бузпосередньо підпорядковувались губернаторові і мін.вн.справ, які часто втручались в їхню діяльність. Нове «Городове положення» 1892 дістало назву міської контр реформи. Ще більше посилювало нагляд урядових органів за органами м.самоврядування.Була обмежена компетенція, урізано к-сть гласних,посилено адмін.контроль. Органам м.самоврядування було заборонено утв.спілки,об*єднання декількох земств чи дум або проводити спільну діяльність.Проте загалом-реформа одна з найвдаліших.

46. Прийняття і структура Судових статутів 1864 року.

20 листопада 1864 p. була проведена судова реформа на підставі Судових статутів - після розгляду в Державній раді цар затвердив для запровадження 4 акти:

• про заснування судових установлень;

• статути кримінального та цивільного судочинства;

• статут про покарання, що накладались мировими суддями.

Судові статути передбачали створення позастанових установ двох типів – загальних та мирових судів. В цих документах проголошувалось відокремлення суду від адміністрації, яке забезпечувалось:-незмінністю суддів та судових слідчих;-створення всестанових судових органів;-рівність всіх перед судом;-засновувався суд присяжних;-виборністю мирових суддів;-встановленням прокурорського нагляду за законністю судочинства. Сам порядок судочинства перебудовувався на основі демократичних принципів: змагальності, гласності, усності, права звинуваченого на захист, незалежності і незмінності суддів, рівності всіх перед законом, гласність, усність. Засновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки феодально-станового судочинства (станові суди - церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини).Реформа 1864 p. створила подвійну систему судів: мирові суди - одноособовий мировий суддя, повітовий з'їзд мирових суддів і Сенат та загальні суди - окружні суди, судові палати і Сенат.Мирові суди створювалися для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ. Останні вирішувались мировими суддями одноосібно у порядку скороченого судочинства. В системі загальних судів першою інстанцією був окружний суд. Як правило, судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна маса судових справ.По справах, що розглядалися за участю присяжних засідателів, списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником, судовим засіданням керував голова колегії коронних суддів(судових чиновників). Іншою інстанцією з усіх кримінальних та цивільних справ виступали судові палати, кожна з яких керувала діяльністю 8-10 окружних судів. Разом з тим, судова палата як І інстанція розглядала справи щодо обвинувачення в злочинах державних, посадових та деяких інших осіб. Найвищою судовою інстанцією став Сенат, в якому були створені касаційні департаменти. Крім того, при Сенаті в 1877 році було засновано Особливе присутствіє для розгляду найважливіших справ.Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпції невинності(лат. presumption — припущення) . За ним будь-яка особа, підозрювана або обвинувачувана у вчинені злочину, вважалася невинною доти, поки її винність не доведена судом. Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні повірені). Допускалося примирення сторін.Протягом 80-х на початку 90-х ХІХ ст. було здійснено широкомасштабні заходи щодо перегляду реформ 60-70-х років. В історії вони дістали назву “Контрреформи”.