21. Характер та особливості судового процесу за Кодексом 1743 року

1743 року зявився збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ». Він складався з 30 глав, які поділялися на 531 артикулів і 716 пунктів. До нього прикладалися інструкція кодифікаційної комісії, алфавітний реєстр, тобто покажчик, а також «Степенний малоросійського військового звання порядок після гетьмана» - своєрідний тбель про ранги. Отже, панівна верхівка домоглася введення норм, які захищали б їхні права. Для розгляду справ була створена нова судова система. Найвищим судом був Генеральний військовий суд, підпорядкований безпосередньо гетьманові. Основну кількість справ вирішували полкові, сотенні й сільські суди. Гетьман рідко виступав у ролі судді, але йому належало право помилування и затвердження всіх смертних вироків. Для жителів непривілейованих міст, тобто тих міст, які не мали магдебурзького права, діяв ратушний суд, а в привілейованих — магістратовий.Усі названі судові органи формально були виборними, але вибори суддів як таких не проводилися, оскільки судові функції поєднувалися з адміністративними.В українському процесі, який також був детально регламентований «Правами...», досить чітко проводилася різниця між процесом у так званих розправочних, тобто цивільних, і кримінальних справах. У розправочних справах панував принцип змагального, а в кримінальних справах — принцип слідчого процесу.Дуже старанно регулювалися всі стадії судового процесу, називалися судові докази, якими були:власне визнання;письмові докази; показання свідків; присяга;тортури й мучення.Від останніх звільнялися «знатні чесні люди», божевільні, особи старші за 70 років і вагітні жінки. Рішення в цивільних і вироки в кримінальних справах називалися декретами й могли бути оскарженими в порядку апеляції до вищого суду (за винятком справ про безспірні зобов'язання й вироків, винесених на підставі власного визнання).Цінність кодексу, складеного в 1743 році, полягає в тому, що норми, вміщені в ньому, реально діяли в житті, ними на практиці керувалися судові установи. У процесі становлення єдиної правової системи Російської імперії в першій половині XIX ст. остаточно покінчено з автономією найважливіших інститутів українського права ГетьманщиниНорми, вміщені у збірнику, обґрунтовували право на самовизначення, а це, зрозуміло, суперечило інтересам царського уряду. Тому збірник був відправлений на доопрацювання, ревізію та перегляд. Він так і не став офіційним джерелом права, однак його норми реально діяли.

22. Пакти і Конституція прав і вільностей Війська Запорізького1710 р., їх зміст і значення.

5 квітня 1710 р. гетьманом України був обраний Пилип Орлик і цього ж дня було оголошено і прийнято державну Конституцію України, яка називалась «Пакти і Конституція прав і вільностей Війська Запорізького». Це була перша писана конституція у світі. Вона складалась з вступу – преамбули та 16 розділів – пактів. Вона не мала поділу на статті, була написана латинською і тогочасною книжною українською мовами. У преамбулі викладена історія українського народу та Війська Запорізького, висловлювалась ідея споконвічного прагнення українців до власної державності. Конституція визначала національно-державний суверенітет України : Україна з обох частин Дніпра має бути звільнена від чужоземного панування; Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі; українські кордони – вічні і недоторканні; Україна перебуває під протекторатом Швеції; Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством. Конституція проголошувала незалежність України на засадах парламентського устрою як демократичної республіки з виборними законодавчим і виконавчим органами; вперше у світовій історії закріплювала розподіл повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою владами. Конституція призначала вищим законодавчим органом Генеральну Раду, яка мала скликатись у гетьманській резиденції для вирішення найважливіших справ тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову. Вона мала складатись з генеральної старшини, полковників - по 1 представнику від кожного полку, сотників і представників від Запорізької Січі. Конституція обмежила права виборного гетьмана – він вже не міг самовільно призначати на посади, бо всі посади були виборними, не мав права нікого судити, бо правосуддя здійснював Генеральний Суд, без рішення Генеральної Ради мав право розглядати лише поточні питання, радячись притому з Генеральною старшиною, не міг вести жодних таємних зносин чи кореспонденцій. Старшина і радники могли висловлювати гетьману незадоволення і він мав дослухатись до їх зауважень. Встановлювалось чітке розмежування між державною казною і коштами, які перебували в особистому розпорядженні гетьмана і призначались «на булаву і особу його гетьманську»; для розпоряджання державною казною був генеральний підскарбій. Передбачалось проведення ревізії захоплених старшиною земельних маєтків. Визначалось правове становище міщан, посполитих і козаків – гетьман мав наглядати за тим, щоб старшина не чинила їм утисків і здирств; скасовувались накладені на селян і козаків тягарі, заборонялось старшині і всім військовим та посполитим урядникам використовувати їх на своїх господарських роботах, брати у них підводи, ставити військо на постій, відбирати у них землю або силою змушувати їх до її продажу, за якісь провини відбирати у них майно або змушувати до відробітку на свою користь тощо; а також скасовувались державні метрополії, оренди і відкупи, ярмаркові податки та інші повинності. В Україні встановлювалась лише православна церква залежна не від Московського, а від Константинопольського патріархату. Отже, Конституція Пилипа Орлика створена на основі узагальнення попереднього історичного досвіду, була спробою сформувати надійне соціальне підґрунтя для реалізації національно-державницьких планів щодо визволення України з-під гнобительського ярма сусідніх держав.