17. Характеристика сімейно – шлюбного права за Кодексом 1743 року.

Урегульовувало питання порядку укладу шлюбу, умови його здійснення, правові відносини подружжя, батьків і дітей, опікунів. Укладенню шлюбу передували переговори між батьками. Для шлюбу потрібен був дозвіл батьків, або страших родичів. Шлюбний вік: хлопці – з 18р., дівчата – з 13р. Відносини у подружжі мали особистий і майнових характер. При одруженні жінка підпадала під владу чоловіка, брала його прізвище. Чоловік - опікун жінки, представляв її в суді. За борги відповідали спільним майном. Особисті і майнові відносини між батьками і дітьми будувались на принципі окремішності, діти перебували під владою батьків до досягнення повноліття. Існував інститут виділу: батьки, виокремлюючи дітей, надавали їм частину майна, щоб вони самі себе утримували і не мали претензій на спадщину. Виділ проводився в присутності свідків і записувався до урядових книг. Невиокремлених дітей батьки могли віддати у найми чи в заставу, а набуте майно дітей залишалось під владою батьків. Права дітей залежали від легальності народження. Офіційне розлучення давали церковні суди. Існувала опіка над малолітніми, божевільними і марнотратними. Опікуном могла бути вдова/бабця сиріт, якщо робичів не було - опікун призначався владою (мав бути заможною, чесною, ощадливою особою, мусив віддати дітей до школи/майстра, навчити доброму поводженню в суспільстві, виступати за підопічного в суді).

18. Характеристика права спадщини за Кодексом 1743 року

У кодексі виділено спадкування за законом і за заповітом. Введено поняття «тестамент». Тестамент – це добровільне розпорядження або заповітна постанова, як після смерті розподіляти спадщину без спорів. Тестамент був письмовий і не мав суперечити загальнонародним правам і добрим звичаям. У складанні заповіту обмежувались: недієздатні, злочинці засуджені на смерть, безчесні, емігранти, невільники, монахи з чернечим чином. Позбавлені спадкування: євреї, відступники від християнства, марнотратники, п’яниці, бенкарти. Існувало 2 способи укладення заповіту: звичайний і незвичайний.  Для спадкування за законом існувало 3 черги:-природна(родичі по крові);-швагерська/свояцтво(напр. чоловік і кровні родичі жінки);-духовна/кумівство(напр. хрещеник і хресні батьки) У спадкуванні ікнули ступені та лінії.Ступінь – число, наскільки особа була віддалена. Наприклад правнук від діда – 4 ступінь (прадід, дід, батько, син) Існувало три лінії спадкування:Нижня(спадкування ішло до низу: діти, внуки, правнуки)Верхня (спадкування ішло вгору: батько, дід, прадід)Бічна (спадкували брати-сестри)Виявлено, що чоловік і дружина спадкували один після одного, коли не залишалося родичів як по прямій, так і по бічних лініях.

19. Основні риси кримінального права Гетьманщини: поняття і види злочинів

Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалась дія, яка заподіяла шкоду чи збитки життю, здоров`ю, майну і честі особи, а також шкоду і збитки державі. Поза тим, поширюється формальне поняття злочину як дії, що заподіяла шкоду державному інтересу, навіть якщо вона не передбачена законом, що часто призводило до судово-адміністративної сваволі. За звичаєм суб`єктом злочину могли бути усі особи по досягненні 16-річного віку, наприкінці 18 ст. вік кримінальної відповідальності було знижено.Розширилось поняття вини – злочини поділялись на: умисні, необережні і випадкові, хоча чітких термінологічних визначень форм вини ще не було. Психічно хворі не звільнялись від кримінальної відповідальності, але суд враховував їх стан, як пом`якшуючу вину обставину. Вчинення злочину у нетверезому стані або під час воєнного походу вважалось обтяжуючою вину обставиною. Проте, і надалі практикувалось притягнення до кримінальної відповідальності і покарання за відсутності вини – до покарання притягувались дружина і діти злочинця, а також його друзі і родичі. Одним із найнебезпечніших складів державних злочинів вважалась зрада, поняття якої з 17 ст. було розширене – це перехід на бік ворога, що кваліфікується як злочин проти України, її народу і Російської держави. Царський уряд вважав зрадою дії гетьманів та інших посадових осіб України, які порушували угоди України і Росії, не підкорялись царю і російським законам, притому царські урядовці часто кваліфікували зраду довільно і непослідовно. На початку 18 ст. під зрадою здебільшого розумілась зрада. До державних злочинів також належали здача фортеці, фальшивомонетництво та ін.Особливо тяжким політичним злочином в Україні вважалось посягання на життя і здоров`я царя і його сім`ї, образа монарха, осуд його дій і намірів. До військових злочинів належали порушення правил несення служби, оголення зброї проти начальників, дезертирство тощо; на Запорізькій Січі тяжким злочином вважалось самовільне залишення служби та ухилення від неї. Найнебезпечнішими посадовими злочинами були казнокрадство (розтрати) і хабарництво. До злочинів проти порядку управління і суду належали брутальність, непідкорення адміністрації (особливо російській), підроблення печаток і документів, брехлива присяга і брехливі свідчення у суді та ін. До злочинів проти громадського порядку належали приховування злочинів, утримування притонів, хуліганство, лайка, бійка тощо; а на Запорізькій Січі – самовільне перевищення такси встановленої на Січі норми продажу товарів, харчів і питва, приведення на територію Січі жінки, пиятика у поході та ін.Головним злочином проти особи вважалось вбивство, яке поділялось на такі види: вбивство батьків, немовляти, козацького старшини, урядовця, отруєння, вчинене за договором або за наймом. На Запорізькій Січі найтяжчим злочином вважалось вбивство військового товариша, а вбивство людини, не належачої до запорізької громади, вважалось менш тяжким злочином. До злочинів проти особи належали також каліцтво, нанесення побоїв, ран, інші тілесні пошкодження.До майнових злочинів належали крадіжка, пограбування, розбій, гайдамацтво, підпалювання та інші види знищення чужого майна. Найдетальніше закон регламентував крадіжки – кваліфікованою вважалась крадіжка, здійснена під час стихійного лиха, з військових сховищ, у запорізького товариша, у церкві. Гайдамацтво вважалось особливо небезпечним видом злочинів проти власності феодалів.До злочинів проти православної віри належали богохульство, віровідступництво, чари, порушення церковних обрядів, зневажання церкви та ін., хоч, на відміну від судової практики Росії, а особливо Речі Посполитої, такі судові справи в Лівобережній Україні були рідкістю. До злочинів проти моральності належало, зокрема, ганьблення запорізьким козаком жінки.За Гетьманщини у кримінальне законодавство було вміщено нові склади злочинів – “безчоловіччя” (мужелозтво, скотолозтво), перевідництво; конокрадство (за яке іноді потерпілі вчиняли і самосуд).