43. Селянська реформа 1861 року, її основні положення і оцінка

19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Реформа передбачала особисте звільнення селян,надання їм земельних ділянок , визначення повинності селян й організація селянського самоврядування. Окрім загального положення поземельні відносини між поміщиками і селянами визначалися трьома «місцевими положеннями» про земельний устрій поміщицьких селян , що їх спеціально видавали для губерній право- , лівобережної та південної України. «Положенння щодо влаштування дворових дюдей» оголошувало їх особисто вільними ,однак зобов*язувало протягом 2р. служити своїм власникам або платити оброк.За положенням землю отримували лише ті,хто мав її до реформи, але фактично більшість цієї категорії селянства землі не мала.Правовою основою здійснення реформи в 3-ьох ПД губерніях України (Катеринославська, Таврійська, Херсонська) було «Великоросійське місцеве положення » . Земля поділялась в межах сільської громади на зрівняльних засадах із періодичними переділами.На Лівоб. У. поширювалось «Малоросійське місцеве положення» . В основу наділення селян землею покладено принцип спадково-сімейного землекористування( земля відводилась всій громаді, а тоді виділялась селянським сім*ям у спадкове користування).На територію укр.. Правобережжя ( Київ., Волин., Подільську губернії) реформа поширилась кількома роками потому через польське повстання. Правова основа – « Окреме місцеве положення» і 10 спеціальних законодавчих актів ,розроблених спеціально для Правобережжя. Землю виділяли сільській громаді і закріплювали за селянами у спадкове надвірне землекористування . Селяни мали право на одержання певного інвентарного наділу. Однак земля,надана селянам ставала їхньою лише після викупу,а до того була у тимчасовому користуванні. Порядок і умови викупу визначало «Положення про викуп». Одразу вносилось селянином 20% ,а решту селянина кредитувала держава на 49 р.,яка за нього сплачув. Поміщикам. До оформл. Пр.. власності селяни вважались тимчасовозобов’язаними і підписували уставну грамоту-договір про умови звільнення, розміри повинності і польового наділу. На держ. Селян реформа поширилась з 1866р. Всі їхні зем. Наділи залишалися державними і надавалися їм у довічне користав. ,але з 1886 для державних селян було введено обов*язковий викуп землі.Попри те,що селяни залишалися нижчими за статусом,вони набували статусу суб*єкта права,а значить могли купувати ,володіти,продав. Рух. І нерухоме майно.

44. Земська реформа Земська реформа 1864р. («Положення про губернські та повітові земські установи») — реформа, викликана необхідністю пристосувати самодержавний лад Росії до потреб капіталістичного розвитку, прагненням царизму привернути на свій бік лібералів у боротьбі з революційним рухом. Проект земської реформи розроблявся з 1859 р. комісією при міністерстві внутрішніх справ. Підписане царем «Положення» відобразило різні інтереси дворянських угруповань. Згідно з »Положенням» 1864 р. створювалися губернські та повітові земські збори та земські управи.В основу виборчої системи були покладені виборне, майнове (ценз) і станове начала. Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців й виборних від сільських товариств. Правом участі у виборах за 1-ю курією користувалися власники не менш ніж 200 десятин землі, власники промислових, торгових підприємств або іншого нерухомого майна на суму не нижче за 15 тис. крб. або що приносить прибуток не менше ніж 6 тис. крб. на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ. Виборцями міської курії були особи, що мали купецькі свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним оборотом не нижче ніж 6 тис. крб., а також власники нерухомої власності на суму від 500 крб. (в невеликих містах) до 3 тис. крб. (у великих містах). Від виборів усувалися робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція. Вибори за селянською курією були багатоступеневими: сільські товариства вибирали представників на волосний схід, той — виборщиків, а останні — голосних на повітові земські збори. Губернські голосні обиралися на повітових земських зборах.Система виборів забезпечувала панування в земствах поміщиків. Головами губернських та повітових з'їздів були предводителі дворянства. Земські збори і управи були позбавлені права спілкуватися між собою, вони не мали примусової влади, оскільки їм не підпорядковувалася поліція; їхня діяльність контролювалася губернатором і міністром внутрішніх справ, що мав право припиняти виконання будь-якої постанови земських зборів. Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими справами: наглядом за шляхами сполучення, будівництвом і утриманням шкіл і лікарень (для чого земства обкладали населення місцевими зборами), «піклуванням» про розвиток місцевої торгівлі й промисловості і т. д.