Питання №82

Імплементація міжнародно-правових принципів та норм щодо прав людини у державно-юридичну практику: поняття, стадії, механізми. Впровадження міжнародних норм з цього питання в юридичну практику України.

Імплементація – діяльність держави по забезпеченню реалізації норм міжнародного права на національному рівні.

Імплементація може виконуватись способом:

• Інкорпорації – певний міжнародний документ включається в національне законодавство конкретної держави.

• Трансформації – текст міжнародного документу перед включенням редагується (зазвичай, з ціллю адаптації під певні національно-культурні особливості).

• Посилання – норми міжнародного документу не включаються у закон конкретної країни безпосередньо – замість цього у тексті закону дано посилання на відповідний документ. Таким чином, використання національної правової норми стає неможливим без звернення до першоджерела (договору).

Процедура імплементації в Україні визначена ст.9 КУ.

Принципи міжнародного гуманітарного права в Україні імплементуються в національне законодавство шляхом ратифікації відповідного договору. Закон про ратифікацію містить у собі текст або посилання на ратифікований міжнародний акт, внаслідок чого акт стає законом України, даючи кожній людині, що перебуває на території України, використовувати його норми як норми закону, вимагаючи їх дотримання щодо себе.

Щоб забезпечити виконання договору держава створює спеціальні органи або наділяє компетенцією існуючі.

Питання №83

Правова держава як гарант здійснення та захисту основних прав людини (поняття та загальні ознаки). Заходи по формуванню правової держави в Україні.

Правова держава — це держава, в якій юридич­ними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав люди­ни. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політика-юридичних ідеалів.

Основні загальні ознаки правової держави

• Соціально-змістовні:

• Закріплення в конституційному та інших за­конах основних прав людини.

• Панування у суспільному і державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому основні за­гальнолюдські цінності та ідеали.

• Врегулювання відносин між особою і держа­вою на основі загально-дозволенного підходу, прин­ципу: «особі дозволено чинити все, що прямо не за­боронено законом».

• Взаємовідповідальність особи і держави.

• Притаманність усім громадянам високої культури права, зокрема їх обізнаність із життєво необ­хідними юридичними законами, а також уміння і навички їх використання у практичному житті.

• Формальні:

• Чіткий розподіл функціональних повнова­жень держави між певними спеціалізованими сис­темами її органів — законодавчих, виконавчих, су­дових — на основі підпорядкування саме закону як волевиявленню народу або вищого представниць­кого органу державної влади усіх інших органів держави (принцип розподілу влади).

• Юридична захищеність особи, тобто наявність розвинених та ефективних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення, охо­рони та захисту основних прав людини.

• Високозначуще становище у суспільному і дер­жавному житті судових органів як, у певному ро­зумінні, вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини.

• Неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними та гро­мадськими органами.

Чітке розмежування законодавчих І виконавчих функцій в Україні здійснюється на основі чинної Конституції України (ст. 6). Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, тобто в Україні діє принцип верховенства правового закону (ст. 8). Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права людини та гарантії їх здійснення, а забезпечення та утвердження прав людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Права людини проголошуються як невідчужувані й непорушні (ст. 21). Конституція закріплює правовий порядок арештів і утримання під вартою за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановленому законом (ст, 29). Людині забезпечується відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, коштом цих органів (ст. 56). Нормативні акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в установленому законом порядку (ст. 57). У разі невідповідності Конституції будь-якого закону, указу Президента чи постанови Кабінету Міністрів України, Конституційний Суд України зобов'язаний визнати названі акти неконституційними, що тягне за собою втрату ними юридичної сили.

Отже, спираючись на норми, закріплені в Конституції України, можна зробити висновок, що Україна є правовою державою. Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечено гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави та особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонено законом, а державним і самоврядним органам і посадовим особам - тільки те, що входить до їх компетенції? Слід також констатувати, що в Україні не в повному обсязі вирішено питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядку і дисципліни.

Ці та деякі інші проблеми дають нам право говорити про необхідність формування правової держави в Україні. До основних напрямів її формування слід віднести:

• Необхідність зв'язати правом (загально-соціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів.

• Формування правового механізму, за допомогою якого можна було б подолати відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії.

• Чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України і конституційних законів.

• Створення системи незалежних загальних і спеціалізованих судів та інших ланок судової системи України. Поки що в нашій державі в повному обсязі не забезпечено функціонування судової системи відповідно до Конституції України.

• Формування у людей (народу України) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони та вміння використовувати ці закони в повсякденному житті.