Питання №78

Основні права людини: поняття. Сутність, класифікація. Тенденції розвитку прав людини у сучасний період.

Основні права людини – це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку суспільства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Ознаки основних прав людини:

1. Права людини – це її правові можливості, які необхідні їй для того, щоб забезпечити подальше існування і розвиток людини. Права і свободи людини і громадянина окреслюють певну сферу автономного існування індивіда, його життєдіяльності як члена суспільства.

2. Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному розумінні як природні. Права і свободи людини і громадянина визнаються природними в тому розумінні, що організоване на правових засадах суспільство виходить із необхідності та доцільності визнання свободи людей і їх рівних можливостей такими, що не повинні залежати від будь-яких факторів і тому пов’язуються лише з фактом народження та існування людини.

3. Права людини – це надані в однаковій мірі для всіх можливості.

4. Права і свободи людини і громадянина є невід’ємними і невідчужуваними. Держава не дарує прав людині, а тому держава не може їх і відібрати. Держава, що порушує або обмежує права людини, має нести за це відповідальність.

5. Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку.

6. Права людини зумовлюються досягненнями цивілізації. Рівень визнання і реального забезпечення прав людини в державі показує рівень її цивілізованості.

7. Права людини – це ті можливості, які здатна обслужити наука і техніка.

Найбільш поширеним критерієм класифікації основних прав людини є зміст (характер) потреб людини, які цими правами забезпечуються. За ним класифікаціє має такий вигляд:

• Фізичні/вітальні/життєві права – можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (право на життя, фізичну недоторканність, безпечне природне середовище тощо).

• Особистісні права – можливості збереження, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності (право на ім’я, честь і гідність, свободу сумління та переконань тощо).

• Культурні/гуманітарні права – це можливості збереження і розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участь у подальшому вдосконаленні (право на освіту й виховання, користування надбаннями культури та мистецтва тощо).

• Економічні права – це можливості людини реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних чи інших благ (право на здобуття професії, вибір та здійснення трудової або іншої діяльності тощо).

• Політичні права – це можливість людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також ГО політичного спрямування (право на громадянство, правосуб’єктність, захист від порушень прав і свобод людини).

Крім наведеної класифікації, всі права людини можуть розподілятись на певні види і за іншими критеріями:

• За значенням для їх носія:

• Основні (безумовно необхідні для його існування та розвитку).

• Неосновні (які не є життєво необхідними).

• За характером, способом здійснення:

• Активні (свобода для вчинення активних дій).

• Пасивні (свобода від втручання, перешкод з боку інших суб’єктів).

• За суб’єктним складом здійснення:

• Індивідуальні (здійснюються лише одноособовими діями: право на свободу переконань, думок).

• Колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права: право на утворення ГО, проведення мітингів, демонстрацій).

• Змішані (реалізуються і колективними, і індивідуальними діями: право на творчість, трудову діяльність).

До сучасних тенденцій розвитку прав людини належать:

1. Все ширше запровадження і свідомість суспільства уявлення про те, що саме людина є первинним, головним суб’єктом права.

2. Дедалі ширше запровадження у свідомість суспільства розуміння прав людини як соціально-історичного явища.

3. Розповсюдження принципу правової рівності на все більше коло людей.

4. Збільшення «каталогу» прав людини (як результат зростання їхніх потреб).

5. Зростання кількості країн, які допускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом і дотриманням прав людини.