87.Форми організації виробництва.

Форми організації суспільного виробництва поділяються на 2 форми: натуральну і товарну. Натуральне господарство, основні риси:

• Замкнутість економ. Діяльності. Кожна госп. одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто є самодостатньою.

• Ґрунтується на ручній праці, примітивних засобів вироб. та найпростішій організації праці.

• Відсутність обміну. Продукція розприділяється між учасниками господарства.

Натуральне виробництво - це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання. З удосконаленням знарядь виробництва окремі матеріальні блага починають виробляти з надлишком та обмінюють на блага, яких не вистачає. Тобто поступово окремі первісні общини, селянські господарства починають виробляти матеріальні цінності для обміну. Внаслідок цього у суспільному виробництві відбуваються суттєві зміни. Працівнику вже немає необхідності створювати всі матеріальні блага, які йому потрібні, оскільки він може обміняти продукти своєї праці на ті, яких у нього немає. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувається перехід до загального товарного господарства. Виникає новий тип виробництва - товарне.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Товарне виробництво складалося протягом тривалого часу та існує вже біля 7 тис. років. Його початок припадає на період розпаду первісного ладу та появи рабства. Виникнувши між общинами, обмін товарів проник і всередину їх. Дальший розвиток товарного виробництва відбувався у межах рабовласницького та феодального суспільства, в яких товарне виробництво співіснувало з натуральним. Пізніше товарне виробництво як ефективніша форма господарювання починає переважати натуральне і, нарешті, стає домінуючим у капіталістичному суспільстві. Тут товарні відносини поширюються на всі фактори виробництва - засоби виробництва та робочу силу. Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці та спеціалізація, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. В історії виділяють три, так звані, великі поділи праці:

1. відділення землеробства і скотарства; 2) виділення ремесел; 3) виділення торгівлі, як спеціальної

2. форми діяльності. В подальшому поділ праці розвивався в напрямку виділення окремих операцій (поопераційний) та появи часткового робітника. Зворотньою стороною цього процесу є кооперація праці. Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість товаровиробників. Тобто, це таке становище, за якого товаровиробники самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів.

До визначальних рис товарного господарства слід віднести: суспільний поділ праці, економічна

відособленість виробників, еквівалентність відносин, ринковий зв'язок між виробниками і споживачами, визнання суспільного характеру праці через ринок, здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу, виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду, наявність конкуренції, вільне ціноутворення. Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке.

Просте виробництво засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами виробництва, відсутність купівлі-продажу робочої сили як товару. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво, як правило, ґрунтується на ручній праці та нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Виділяються ще два типи товарного виробництва: перший - із стабільною (охоплює період додругої половини ХХ ст.), другий - з безперервно поновлюваною номенклатурою товарів (розпочався у другій половині ХХ ст.).

90.Формування економічних основ постіндустріальної цивілізації.

Цій проблемі Присвячені праці американських учених Д. Белла і О. Тоффлера, японського економіста соціолога Е. Масуди, французьких учених Ж. Ж. Сервана-Шрейбера, А. Турена та ін. Розглядаючи елементи постіндустріальної цивілізації, слід звернути увагу, по-перше, на розвиток нової

технологічної структури виробництва, яка забезпечувала б його комплексну автоматизацію.

Зазначений процес ґрунтується на формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні

технології, заснованої на електронній автоматиці, інформатиці тощо. У кінцевому підсумку йдеться

про розвиток само відтворюваних технологічних структур.

По-друге, з розвитком нових технологічних систем формується новий тип суб'єкта праці. Людина праці перестає бути безпосереднім агентом виробництва. Домінуючим типом такої праці є інтелектуальна, творча праця. Це, врешті-решт, знімає породжені розвитком індустріального виробництва головні форми відчуження людини, веде до перетворення багатства людської особистості на основну форму багатства суспільства.По-третє, слід ураховувати прогресуюче зменшення частки працюючого населення у промисловості й сільськогосподарському виробництві та всебічний розвиток сфери послуг. У деяких країнах, у тому числі США, в цій сфері вже сьогодні зайнято близько 70 відсотків працюючого населення. Проте найвагоміші зміни пов'язані з всебічним розвитком інформаційного сектора суспільного виробництва, який справляє всезростаючий вплив на якісні перетворення всіх сфер життєдіяльності людини. Якщо для індустріальної економіки найвизначальнішими були концентрація виробництва, зростання його багатосерійності та масовості," то постіндустріальний розвиток характеризується орієнтацією виробничого процесу на задоволення індивідуальних потреб споживача, дестандартизацію, виробництво продукції малими серіями. Це є основою формування й всебічного розвитку середніх і малих економічних структур. По-четверте, зміни, що відбуваються, зумовлюють глибоку інтеграцію сфер матеріального й духовного виробництва, їх органічне поєднання у структурну цілісність, адже постіндустріальна інформативна економіка спрямована на забезпечення не тільки фізіологічних потреб, а й потреб більш високого порядку, які зумовлюють всебічний розвиток особи.

Розглядаючи процеси розвитку постіндустріального суспільства, треба враховувати, що багато з них ще не мають своїх остаточних характеристик. Як зазначав ще на початку 80-х років відомий американський економіст В. Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформатикою, ще лише розпочинається і пік її знаходиться попереду чи не на 30-50 років. Це, однак, лише збільшує значення уважного вивчення цього процесу. Формування структурної цілісності сучасного світу характеризується посиленням ролі загально цивілізаційних засад розвитку. При цьому жодна економічна структура не зникає раніше, ніж розвинуться нові продуктивні сили

нові, більш досконалі виробничі відносини. Останні ніколи не виникнуть раніше, ніж буде створено матеріальні умови для існування їх в надрах старого суспільства. Нові наукові дані про становлення основ постіндустріальної цивілізації допомагають глибше осмислити можливості й перспективи сучасного соціально-історичного розвитку. Підготувавши необхідні передумови для розвитку і вступаючи в структури постіндустріального періоду виробництва, суспільство, яке ґрунтується на пануванні інтересів капіталу, починає само себе заперечувати. Постіндустріальна цивілізація ставить у центр суспільно-економічної системи людину. Пряме і безпосереднє підпорядкування виробництва розвитку людської особистості є об'єктивною основою, яка утворює відповідний базис для становлення нового постіндустріального за своїм змістом устрою. У цьому контексті соціалізація розглядається як планетарний процес, що відбувається в різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах.

Суверенна Україна, лише інтегрувавши у світову економіку, зможе активно користуватися позитивними надбаннями людської цивілізації. Цей прогресивний процес має забезпечити не асиміляцію елементів виробничих відносин підприємництва з пануванням інтересів капіталу, а соціальну спрямованість сучасного розвиненого ринкового господарства, з одного боку, та досягнень у розвитку продуктивних сил - з іншого. Йдеться про позитивне засвоєння нашим суспільством тих прогресивних надбань, що має сучасне західне суспільство. Це позбавляє нас необхідності дублювати крок за кроком шлях, що його пройшла ринкова система, і створює передумови суттєвого прискорення нашого суспільно-історичного прогресу. Звичайно, йдеться лише про існуючі можливості. Процеси, що розвиваються у суспільному житті України, ще не набули визначеності. Вони потребують належного суспільного осмислення з урахуванням об'єктивних передумов, що формуються на основі загально цивілізаційного прогресу.