2.Поняття і призначення тлумачення права. Прийоми тлумачення права.

Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків.

Поняття тлумачення права охоп­лює єдність двох процесів: усвідомлення і роз'яснення змісту норм права, держ волі, яка в ній виражена.

Усвідомлення — це внутрішній розумовий процес, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора.

Роз'яс­нення — це викладення сенсу і змісту державної волі і вираження її назовні. Тлумачення норм права — це діяльність суб'єктів щодо усвідомлення і роз'яснення змісту правових норм. Необхідність тлумач:

а) невідповідність юрид норм фактичним умовам життя;

б) юрид норми часом містять спец правові поняття, визначення, які мають багатозначний ха­рактер;

в) у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виража­ють лише соціальне значення тих чи інших явищ;

г) нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права.

д) необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта.

Розрізняють такі види та способи тлумачення правових норм. За суб поділяється на офіційне та неофіційне. З точки зору обсягу і змісту: буквальне, розширювальні і обмежувальне. Ще є такі види: мовне, логічне, систематичне і історичне тлумачення. Отже, тлумачення норм права — інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права зі з'ясування й роз'яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті.

3.Правовий режим: поняття і види. Галузеві та спеціальні правові режими

Правовий режим- особливий порядок правового регулювання, який виражається у певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан та конкретний ступінь сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів субєктів права. Він передбачає певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів і типів правового регулювання.

Правові режими регулювання характеризуються такими основними ознаками:

• вони встановлюються законодавством і забезпечуюються державою;

• мають на меті специфічним чичном регламентувати конкретні сфери суспільних відносин, виділяючи в часі і просторі ті чи інші суб’єкти й об’єкти права;

• є особливим порядком правового регулювання, який складається із юридичних засобів і характеризується певним їх поєднанням;

• створюють конкретний ступінь сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів окремих субєктів права.

Правові режими надають адекватність і гнучкість юридичній формі, дають їй змогу більш чітко визначати відмінність неоднорідних соціальних звязків, більш точно реагувати і враховувати особливості різних субєктів, фнших факторів, що включаються у сферу дії права.

Класифікація (види) правових режимів:

• Залежно від предмета правового регулювання – конституційний, адміністративний, земельний режими тощо;

• За юридичною природою – матеріальні та процесуальні;

• За змістом: податковий, митний, валютний режими тощо;

• За субєктами, щодо яких він встановлюється- режим біженців, вимушених переселенців, осіб без громадянства,

• За функціями права – режим особливого регулювання й особливої охорони

• За рівнем нормативно- правових актів, у яких вони встановлені – загальнодержавні, регіональні, муніципальні та локальні

• За сферами використання – внутрішньодержавні та міждержавні (режими територіальних вод, економічних санкцій тощо).

Під галузевим режимом,– слід розуміти особливу, цілісну систему регулятивного впливу, яка характеризується специфічними прийомами регулювання – особливим порядком виникнення та формування змісту прав та обов’язків, їх здійсненням, специфікою санкцій, способів їх реалізації, а також дією принципів, загальних засад, що поширюються на дану сукупність норм

Своєрідність правового режиму спостерігається як всередині кожної галузі права, так і в системі права в цілому.

Білет 5

Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права.

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права. Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм — це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта — акта застосування норм права.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.

Випадкахв яких виникає необхідність у застосуванні норм права:

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).7. При вирішенні питань, про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, постанова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Ідеологія застосування права – система ціннісних нормативів (принципів і норм), що підлягають реалізації в ході правозастосовної діяльності.

Ціннісні нормативи (принципи і норми), від яких залежить ефективність застосування права:1. Оперативність 2. Справедливість 3. Законність 4. Обґрунтованість 5. Доцільність, тобто відповідність діяльності право застосовних органів і осіб у межах закону конкретним життєвим умовам, місця і часу; вибір оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації. 6. Професіоналізм, тобто володіння професійними знаннями, уміннями і навичками правозастосовної діяльності

Ідеологія правозастосування, як сукупність юридичних правил, за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права, має істотне значення для зміцнення правопорядку, надійності права і стабільності правової системи суспільства