2.Концепції правової держави і верховенства права. Україна як правова держава.

Правова держава - це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпе­ченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави.

Ознаки:

Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здій­снення і гарантування державою невід'ємних прав і свобод люди­н.

Принцип верховенства (панування) права. Право, по відно­шенню до держави, є первинним

Правова держава зароджується і функціонує в умовах грома­дянського суспільства(єдність вільних,незалежних та рівних людей)

Принцип поділу влади.

Принцип взаємної відповідальності особи і держави. Захи­щеність інтересів держави та індивіда в правовій державі повинні знаходитися на одному рівні

У правовій державі поведінка людини регулюється на основі загальнодозболяючого правового режиму У правовій державі діє й інший правовий режим, відповідно до якого державним органам і посадовим особам дозволено роби­ти лише те, що для них прямо передбачено законом.

Особливо важливого значення для ефективного функціону­вання правової держави набуває незалежний і ефективний суд.

У правовій державі на належному рівні знаходиться пра­восвідомість і правова культура як окремого індивіда, посадової особи, так і суспільства в цілому.

Наша держава теж встала на шлях формування правової демократичної держави. В зв’язку з цим перед нею постає комплекс проблем пов’язаних із необхідністю теоретичноі розробки й практичного вирішення невідкладних завдань щодо формування суспільства . Побудова правової держави в Україні повинна визначатися в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем «готовності « як суспільства , так і кожного громадянина до цих змін. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні , варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою , розвитком правової культури населення , не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне. Отже, нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин,додержання законів і державності.

3.Соціальна та особистісна цінність права. Правові цінності.

під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом адоволення науково обґрунтованих, соціальне справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві —це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну,групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин,сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, такі суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини.

У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності.

Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя.

Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групита суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає дієвим засобом її соціальної захищеності.

Білет 31.

Юридична практика: поняття і види. Роль судової практики в правовій системі України

Юриди́чна пра́ктика — сукупність юридично значущих дій, діяльність, що здійснюється суб'єктами юридичної діяльності, та має результатом правові наслідки.

Класифікація юридичної практики

На сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридично значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати:

попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягнення до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності.

За суб'єктами юридичну практику поділяють на:

судову;прокурорську;законодавчу;слідчу та інші.

За змістом інтелектуальної діяльності юридична практика класифікується:

• пізнавально-пошукова практика

• реконструктивна юридична практика

• організаційна,

• реєстраційна,

• комунікативна практика

• оперативно-процесуальна практика

• слідча практика

Не виділяючи судової правотворчості як особливий вид правотворчості в країнах континентального права, відзначимо, що в них (у тому числі в Україні) є тенденції до розвитку, хоча і скромному, елементів судової правотворчості.

Будь-яке судове рішення, що ґрунтується, наприклад, на аналогії закону або на загальних принципах права, може сприйматися судами після проходження рішення через касаційну інстанцію як фактичний прецедент.

Шлях до творчого застосування закону суддями в Україні відкриває новий Цивільний кодекс (Загальна частина), що включає норму про обов'язок судів під час вирішення цивільних справ застосовувати закони з урахуванням звичаїв ділового обороту, засад сумлінності, розумності, справедливості. Таким шляхом він допускає елементи правотворчості в діяльності судів при відправленні ними правосуддя, але лише в рамках права, забезпечуючи тим самим принцип верховенства права.

Можна сказати, що судова практика набуває все більшого значення в Україні, а суди закладають основи правових норм, насамперед у вигляді юридичних актів судових органів. До них передусім належать рішення Конституційного Суду, які здатні набувати нормативно-правового характеру і спричиняти юридичні наслідки загального значення. Конституційний Суд здійснює офіційне тлумачення закону, у результаті якого не лише скасовуються окремі його положення, але й встановлюються нові нормативні розпорядження.

У діяльності Пленуму Верховного Суду також вбачаються своєрідні «законодавчі повноваження». Його постанови кваліфікуються не лише як коментарі (інтерпретації) закону, але й як нормативні акти.

Тобто в Україні де-факто існує судовий прецедент, проте він не має офіційного законодавчого визнання.

Державна служба. Проходження державної служби.

Державна служба — врегульована законодавством професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Держ.служба : цивільна (в держ.органах,установах і орг.управл.держ.п-ми) мілітаризована (військова, воєнізов.(УМВС) Держ. службовець — працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі трудового договору (контракту), що одержує заробітну плату з державних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється службовій дисципліні.

Державні службовці — особи, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження від імені держави. Можна поділити на: керівників; спец-тів;техн. та допоміжн.персонал.

Основні принципи, що лежать в основі державної служби, закріплені в Конституції України та в Законі України "Про державну службу".

Право проходження державної служби надається громадянам Укр. незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань і місця проживання. Для її проходження вони мають одержати відповідну освіту і професійну підготовку та пройти в установленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою чинними законодавчими й нормативними актами. Головним компонентом державної служби як юридичного інституту є посада. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посада визначає коло службових обов'язків, права й межі відповідальності державного службовця, вимоги щодо його професійної підготовки. Система посад будується за ієрархічним принципом; у її основу покладено 7 категорій посад службовців. Згідно з нормами Закону України "Про державну службу" зазначеним категоріям посад державних службовців присвоюються 15 рангів. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. Держ. службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. На державних службовців покладаються передбачені чинним законодавством обов'язки й права. Конкретні обов'язки і права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їхньої компетенції.