1.Поняття та ознаки правових відносин. Юридична форма і соціальний зміст правовідносин

Правові відносини – це врегульовані правом вольові суспільні відносини, сторони яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Додатковою якістю правовідносин є те, що ці відносини охороняються дер¬жавою.

Ознаки правовідносин:

1) Це різновид соціальних зв’язків, частина сусп. відносин (виникають між людьми та їх об’єднаннями ).

2) Це вольові відносини в яких проявляється:

а) воля держави, закладена в норми права, якими регулюються ці відносини;

б) воля учасників (сторін) правовідносин оскільки вони прагнуть досягти певного результату (досягнути) задовольнити відповідні інтереси (придбати майно, перейти на іншу посаду, влаштуватись на роботу, створити сім’ю тощо)

в) інколи проявляється воля лишень однієї сторони при виникненні правовідносин (договір дарування, заповіт майна).

3) Правовідносини є засобом захисту легітимності шляхом досягнення мети та реалізації інтересів в суспільстві;

4) Сторонами можуть бути лишень суб’єкти (учасники, що володіють спец. якостями: правоздатністю та дієздатністю).

5) Виникають, припиняються, змінюються на основі норм права. В нормах вже закладені правовідносини (модель поведінки), але так званий «теоретичний варіант». Джерелом набуття суспільними відносинами нормативного характеру є їх постійна повторюваність. (Цвік М.В.)

6) Правові відносини носять, як правило, двосторонній характер (сторони пов’язані взаємними правами і обов’язками, хоча мають місце і односторонні правовідносини, (договір дарування, заповіт), коли одна із сторін має лишень права, є багать правовідносин, коли одна сторона має лишень обов’язки (кредитор - боржник).

7) Охорона та забезпечення державою (якщо сторони не дійшли згоди і виник спір: відносини по успадкуванню майна, розділ майна при розірванні шлюбу).

Правовідносини є юридичною формою виникнення та розвитку суспільних відносин. Суб'єкти відносин, яким надано юридичної форми, набувають нових можливостей для реалізації своїх інтересів, а також додаткових стимулів для додержання інтересів інших осіб.

під соціальним змістом правовідносин слід розуміти сукупність конкретних суб'єктивних прав і обов'язків та реальних дій суб'єктів правовідносин.

2. Державна влада. Єдність і поділ влади. Гілки державної влади у сучасній Україні

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примусу.

Державна влада:

-є владою публічною ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичною,

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійність й незалежність;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

- своєї має монопольне право застосовувати примус на території дії (території держави);

- має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету);

- поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), що перебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);

- видає нормативно-правові акти.

Принцип поділу влади. Цей принцип, що його вперше сфор¬мулював Монтеск'є, традиційно вважається обов'язковою ознакою сучасного конституційного ладу. Сучасний підхід до розкриття змісту принципу поділу влади передбачає висвітлення двох аспектів. Це, по-перше, незалежність і самостійність кожної з гілок влади — законодавчої, виконавчої й судової (при цьому необхідно виходити з того, що така незалежність і самостійність мають відносний характер, оскільки, наприклад, парламент, як правило, бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади та органів судової влади), а по-друге — існування й ефек¬тивне функціонування конституційного механізму взаємних стримувань і противаг. Система «стримувань і противаг» була за¬початкована в СІІІА. Вона являє собою сукупність правових об-межень однієї гілки влади з боку інших гілок. Традиційно до та¬ких обмежень відносять: здійснюване за допомогою принципів права, норм конституції і законів регламентування нормотворчої діяльності, зокрема видання законів виключно парламентом, об¬меження підзаконної та делегованої нормотворчості; чітке ви¬значення повноважень вищих органів державної влади, строків їх виконання і випадків їх припинення; здійснення правосуддя ви¬ключно судом, визнання судом неконституційними нормативно-правових актів тощо. Разом з тим система «стримувань і проти¬ваг» може набувати специфічних ознак, що обумовлено існуючою в країні формою правління.

(Грунтуючись на теорії поділу влад, державна влада все ж характеризується єдністю, оскільки всі її гілки мають прагнути досягнення єдиної мети).

3. Аномалії у правовому житті: правовий нігілізм, правовий ідеалізм і правовий догматизм.

Дефектна правосвідомость є антиподом високої пра¬вової культури. Деформація правосвідомості проявляється у ви¬кривленні уявлень про цінність права. Традиційно її зводять до правового нігілізму. Іншими проявами дефектної правосвідомості є: пра¬вовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм та «переродження» правосвідомості. Спільним для всіх видів де¬формації є правова неосвіченість, низький рівень правосвідо¬мості і політико-правової культури суб'єктів права.

Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким ста¬ном правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб держав¬ного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних мож¬ливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з ча¬сом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права. Правовий догматизам – некритичне сприйняття правових реалій, що веде до консерватизму. Був характерний для радянських часів.

Особливо небезпечною формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідо¬мого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє вияв¬ленню існуючих недоліків і спрямована на удосконалення право¬вої системи держави.

До основних рис сучасного правового нігілізму належать: гор¬довито-зневажливе, поблажливо-скептичне сприйняття права; ма¬сове поширення як серед населення в цілому, так і серед представ¬ників державної влади; сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігілізмом, що створює деструк¬тивну ситуацію в суспільстві і державі.

Проявів правового нігілізму:«війна законів», тобто видання суперечливих або таких, що виключають дію один одного, нормативно-правових актів, неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні право¬вої політики;порушення прав і свобод людини і громадянина;неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо.

Правовий нігілізм як ідеологія-теорет. доводять,що право не має самостійної соціальної цінності і є похідним від держави явищем. Правовий нігілізм на практич-ному рівні втілюється в протиправну поведінку (діяльність) лю¬дей та їх організацій або, як найбільш негативний прояв, в протиправну політику державної влади, яка втілюється в масовому порушенні прав і свобод громадян або навіть терорі стосовно окре¬мих осіб, етнічних, релігійних, соціальних груп, політичних сил.

Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистець¬кої діяльності. В Україні, яка стала на шлях просування до демократичної, правової державності, де діють принципи верховенства права і правового закону, боротьба з деформацією правової свідомості повинна розглядатися як пріоритетний напрямок діяльності ком¬петентних державних органів і суспільства в цілому.

Білет 21

1.Поняття і структура правосвідомості. Правове мислення. Правовий менталітет.

Свідомість людини -форма відображення навколишнього світу, яка знаходить свій вияв у різних оцінках і пропозиціях щодо функціону¬вання певних явищ і процесів. Однією з найваж¬ливіших складових частин свідомості є правова свідомість люди¬ни. Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, але водночас впливає на функціонування й розвиток правової системи. Правосвідомість — це сукупність суб'єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та пра¬вових установок, за посередництвом, яких відображається пра¬вова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики.Для правової свідомості характерні такі риси. Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особис¬тість, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи і їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспіль¬ство в цілому. Об'єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів.

Правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвит¬ку праворозуміння.

Правосвідомість можна розглядати як своєрідний механізм саморегуляції поведінки (діяльності) людей.

Правова психологія — це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права, окремих правових явищ. Напр., відчуття справедливості, повага до прав і свобод людини, байдужість до беззаконня або страх перед відповідальністю тощо.

Правова ідеологія — це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які' в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність.

Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в тому, що якщо остання має переважно емоційний, поверховий характер, складається стихійно, переважно на основі повсякден¬ного побутового досвіду людей, то правова ідеологія в процесі пізнання права прагне дійти до виявлення його сутності, змісту, виявити існуючі закономірності і зв'язки, а отже, представити ці знання у вигляді певної догми. Вона складається на основі нау¬кових досліджень, вивчення юридичної літератури, в тому числі підручників.

У процесі правового регулювання правова свідомість виконує ряд основних функцій, до яких передусім належать пізнавальна, оціночна і регулятивна.

Менталіте́т — (від лат. mental - розум, розумовий) своєрідний стан і спрямованість індивідуальної та групової свідомості, набір вже складених на підсвідомому рівні, норм, принципів, архетипів, життєвих орієнтацій, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Правовий менталітет — така, що історично склалась спецефічна, найбільш типова і стійка для певної соціальної чи національно-єтнічної спільноти, система світоглядних уявлень, оцінок та реагувань на обєкти державно-правової дійсності.

Між правосвідомістю, правовим світоглядом, правовим мисленням та правовим менталітетом існує органічна єдність. Правовий менталітет дає основу для формування та виявлення правосвідомості, правовогосвітогляду, правового мислення, в той час як останні є засобами для його внутрішнього життя та функціонування.

Структурні елементи моделі правового менталітету (правові уявлення, правові стереотипи, ціннісно-правові орієнтації, правові установки)

Правове мислення — це процес опосередкованого та узагаль­неного відображення правових явищ в їхніх істотних властиво­стях, зв'язках і стосунках. Людина може пізнавати навколишній світ з допомогою відчуттів і безпосереднього сприйняття різноманітних предметів і явищ. Якщо ж якості явища недоступ­ні для споглядання, пізнання їх можливе тільки через мислен­ня. До таких явищ і належить право.

Ознаками правового мислення є: а) розумове пізнання право­вих явищ і зв'язків між ними; б) правові явища у відображенні людини виступають в узагальненій формі; в) воно відображає найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може; г) це евристична діяльність людського мозку з відшукання найхарактерніших властивостей, що вимагає від мислячого значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнтуватись у проблемних ситуаціях; ґ) велика роль при цьо­му належить мотивації (наявності правових потреб, інтересів і прагнень) та волі людини в досягненні поставленої мети.