3. Догматичний (формально-логічний) метод у юридичній теорії та практиці.

Метод науки – це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»).

Метод дослідження слід відрізняти від його методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання,-систематизації та узагальнення наукового матеріалу.

Серед методів наукового дослідження держави і права розрізняють загальнофілософські, які застосовуються всіма на¬ками, і приватнонаукові, які застосовуються окремими групами наук. Методи дослідження: діалектичний (юр.явища досліджуються з різних боків їх виникнення, розвитку, ознак, сутності, форми, ролі в суспільстві і ефективності, перспектив),історико-порівняльний(аналіз певного явища на різних істор.етапах), конкретно-соціологічний (дослідження держ.-прав.практики), системний аналіз, формально-логічний.

Велика роль у формуванні юридичної науки належить формально-логічному методу, який, у поєднанні з іншими методами, поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосередженні уваги на логічній обробці правових норм. З допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформуються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматичного (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: дер¬жавне керівництво, норми права, їх реалізація тощо. На цій ос¬нові формулюється визначення юридичних понять, відбувається їхня класифікація, поділ на окремі інститути. Недоліком застосування формально-логічного методу є певна його однобокість. Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-пра¬вових явищ, майже не відбиває зв'язку держави і права з іншими суспільними явищами.

Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких дефініціях всю різнобічність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбавитися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи.

Білет 10

1. Поняття прогалин в праві. Дійсні та уявня прогалини в праві. Усунення та подолання прогалин у праві.

Прогалини в праві — це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретне суспільне відношення у тому випадку, якщо воно підлягає сфері правового регулю­вання. Дійсна прогалина в праві існує тоді, коли певне питання повинно розв'язуватись юридичними засобами, але правом таке розв'язування не передбачено. Прогали­ною законодавства про освіту може бути визнана відсут­ність норм, що встановлюють відповідальність батьків, які утруднюють своїм дітям можливість відвідувати школу. Прогалиною кримінального права є відсутність норми про відповідальність жінок за зловживання алкоголем або нар­котиками в період вагітності чи годування дитини, яке призвело до смерті або каліцтва дитини. Найбільш ефективним засобом усунення прогалин у праві є видання компетентним органом правових норм, яких бракує. Однак такий шлях правотворення не завжди прийнятний, адже вів досить складний і займає великий проміжок часу. Тому в деяких випадках прогалини в праві можуть бути усунені за допомогою таких прийомів, як застосування аналогії закону і права. Аналогія закону — це застосування для урегулювання даних відносин закону, що регулює аналогічні (близькі за змістом) відносини. Так, Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена мож­ливість відводу громадського обвинувача. Але він містить статтю щодо регулювання порядку відводу державного об­винувача. На її основі і вирішується перше питання. У випадках, коли суспільні відносини прямо не врегу­льовані ніякими нормами права і відсутні норми, що регу­люють схожі відносини, застосовують аналогію права, тоб­то вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправ'я і т. ін.). Слід брати до уваги, що аналогія закону, і особливо аналогія права, мають обмежену сферу використання, їх застосування повністю виключене при вирішенні питання про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, що можуть виникнути виключно при скоєнні суспільне небезпечних діянь, передбачених зако­ном. У той же час аналогія припустима в цивільному, трудовому і в деяких інших галузях права. Але в кожному конкретному випадку рішення, що було прийняте за допо­могою використання аналогії закону чи права, має значен­ня виключно для даного конкретного випадку.

дійсний прогалина - це дійсне відсутність норми права, що регулює конкретні суспільні відносини, в тому випадку, коли таке ставлення входить в сферу правового регулювання.

Уявним є пробіл, коли певне питання не регулюється правом, хоча, на думку того чи іншого особи, групи осіб, повинні бути врегульовані нормами права.

Уявні (що здаються) прогалини випливають з уявлень, коли вважають, що громадська ставлення має бути врегульовано правовою нормою, хоча насправді воно взагалі знаходиться поза тієї сфери, яке правом регулюється (любов, дружба тощо).

2. Етика та естетика держави. Образ держави та іміджева політика.

Під естетикою (від грецьк. aisthetikos — такий, що належить до чуттєвого сприйняття) зазвичай розуміють спеціальну науку, яка вивчає роль та призначення мистецтва, специфіку естетичного судження, прекрасне у природі та житті, трагічне, комічне, поезію, музику тощо. Німецький письменник К. М. Віланд (1733—1813) вважав,що найкращою формою державного устрою могла бути така республіка, яка сприяла б розвиткові людської природи в її справжній красі й культивувала б мистецтво за допомогою змагальної діяльності співгромадян. Мистецтво та практика поетичного самовираження, вважав Гердер, можуть допомогти удосконалити моральну природу сучасної людини.

Ідея "естетичної держави", яку розвивали у рамках німецької філософської думки, має під собою цілком конкретне соціально-історичне та політичне підґрунтя. Появу цієї ідеї багато в чому пояснює характер відчуження від реальної політики, здійснюваної німецькою владою, та прагнення подолати це відчуження, керуючись філософією раціоналізму, а також ідеалами Просвітництва. І що цікаво, теорія "естетичної" держави стала закономірним продовженням теорії "поліцейської держави", у якій яскраво виявив себе політичний компонент німецької естетичної думки XVIII с

Етична та естетична діяльність постає проявом людської активності в зазначених сферах, хоча ця активність носить в них дещо відмінний характер: коли йдеться про естетичне, то тут почуття та емоції відіграють провідну, вирішальну роль, адже навряд чи можна творити, наприклад, художні твори в стані байдужості. В етичній діяльності, навпаки, певні міркування, навіть знання та елементарна обізнаність виходять на перший план, оскільки сама сутність етичного передбачає хоч якесь розумове орієнтування в нормах та правилах поведінки. Тому етичну діяльність з часів Аристотеля називають "практичним розумом", тобто йдеться саме про участь розумового міркування у визначенні того, як коли належить вчинити. Етична та естетичні діяльність також по-різному диференційовані: естетична діяльність поділяється на види за сферами та галузями застосування; тут виділяють художню діяльність, мистецьку, прикладну естетичну діяльність, технічну та промислову естетичну діяльність, спортивну та ін.

Як правило, під етикою розуміють науку про норми та правили людської поведінки, а під естетикою – науку про мистецтво та мистецьку діяльність, і

Іміджеві політика

правильна цілеспрямована політика держави щодо формування власного іміджу допомагає не тільки закріпити існуючи економічні та політичні успіхи держави, а й побудувати необхідний асоціативний ряд наступним крокам та рішенням держави на міжнародній арені.

Геополітичне становище, національні інтереси та багато інших чинників визначають структуру взаємодії будь-якої держави з глобальним світовим співто­вариством. У міжнародних відносинах відбулася трансформація структури міждержавних комунікацій, з'явилися нові методи і технології комунікативного впливу на зовнішню і внутрішню політику держав, засоби формування і підтримання політичного та економічного іміджу суб'єктів міжнародних відносин в міжнародному інформаційному просторі, сутність яких включає в себе розуміння зовнішньоекономічних цілей держави суспільством та інститутами дер­жавної влади і управління, зумовлює необхідність розробки спе­ціальних моделей формування іміджу держави.

3. Об'єкт, предмет та мета юриспруденції. Правознавство і державознавство.

Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань.

Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.

Оскільки ТДП характеризується як самостійна юр. наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.

• предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо впливають на державу та право.

• теорія вивчає закономірності, що мають об'єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.

• Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави.

• Оскільки основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин.

• Предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень.

• Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.

• предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Отже, ТДП є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук.

Державознавство- наука про державу, її походження, сутність, ознаки, типи, форми, функції, механізми, основні закономірності і фактори розвитку, її інститути. Державознавство є предметом ряду наук, насамперед філософії, історії, політології, загальної теорії держави і права, конституційного права. Характеризується певними підходами до визначення сутності д-ви та її соціального призначення, а також до питань її виникнення як особливої організації суспільства.

Структура. Складовими аспектами Державознавства є теорії походження держави, що обґрунтовують найсуттєвіші причини та шляхи зародження і виникнення д-ви (теологічна, патріархальна, органічна, договірна, сусп. насильства, марксистсько-ленінська тощо).

Іншою складовою державознавства є погляди на сутність держави: демократичні теорії х-зують державу як засіб забезпечення соціального компромісу та урівноваження різноманітних суспільних інтересів

Об'єктами юридичної науки є держава і право — фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення.

Білет 11

1. Поняття і види правової поведінки. Юридично нейтральна поведінка.

Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульова­ною нормами права і спричиняє юридичні наслідки. Юридичне нейтральна поведінка не є правовою.

Правовій поведінці властиві такі ознаки:1) має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;2) має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльнос­ті. 3) має свідомо вольовий характер, 4) регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, 5) має властивість спричиняти юридичні наслідки.

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індифе­рентними до права, такими, що не потребують якого-небудь пра­вового виправдання.

Правова поведінка складається з елементів — правових вчинків.

Елементи правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона) називають складом правової пове­дінки.

За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:— фізичною (діяльність); — усною (вербальною); — письмовою (документальною).

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки:належна(соціально необхідна-труд.відн.воєнооб.),можлива(соціальна допустима) бажана (участь в виборах)небажана(страйк,розлуч.)

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражаєть­ся в: - дії; - бездіяльності (напр., відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб'єктивної сторони розрізняють такі види правомірної поведінки:• активну; • звичайну • пристосовну• маргінальну.

Юридичне нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка — форма вияву свободи особи. Вона не потребує якого-небудь правового оправдання вона не має соціального значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;

2 Суверенітет держави. Зовнішній і внутрішній суверенітет держави. Держава та наддержавні утворення.

Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;

зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.

Ознаки державного суверенітету України: 1) верховенство -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади; 2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права; 3) повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни; 4) неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах; 5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн; 6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. 7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародних-правових документах.

Держава має суверенні права: право війни і миру; право видавати закони; право формувати державні органи; право визначати свою атрибутику (символіку та ін.); право встановлювати податки; право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях; право вступати до міждержавних союзів та ін.

3. Система юриспруденції. Розвиток традиційних юридичних наук. Нові сфери юриспруденції.

У системі юридичних наук умовно можна виділити кілька відносно самостійних груп наук.

1. Загальнотеоретичні та історичні науки, предметом дослідження яких є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, історичний процес розвитку держави і права в цілому та в окремих країнах, тобто в конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності, а також умови виникнення, зміст і спрямованість політичних і правових учень і, насам¬перед, учень про державу і право. Крім цього, предметом юридичної деонтології - науки, яка входить до цієї групи - є розгляд питань, що стосуються загальних аспектів сутності юридичної науки, юридичної практики, юридичної діяльно¬сті, основних юридичних професій тощо.

До загальнотеоретичних та історичних наук належать за¬гальна теорія держави і права, історія держави і права Укра¬їни, історія політичних і правових учень, юридична деон¬тологія.

2. Галузеві юридичні науки — вивчають норми права, що утворюють окремі галузі права, а також ті суспільні відносини, що регулюються відповідними галузями. Це найбільша за своїм складом група юридичних наук, до якої, зокрема, вхо¬дять конституційне право, адміністративне право, цивільне право, кримінальне право, цивільно-процесуальне право та ін¬ші науки.

3. Прикладні юридичні науки - вивчають можливості ви¬користання досягнень неюридичних наук, у тому числі й технічних, в юридичній практиці.

До цієї групи належать, наприклад, судова медицина, су¬дова психіатрія, судова статистика, криміналістика тощо.

4. Науки, що вивчають зарубіжні державу і право, на¬приклад, конституційне право зарубіжних країн, історія дер¬жави і права зарубіжних країн тощо.

5. Наука міжнародного права. Слід зазначити, що в на¬вчальній юридичній літературі зустрічається й інший розпо¬діл юридичних наук за певними групами.

Загальна теорія держави і права, хоч і входить до групи загальнотеоретичних та історичних юридичних наук, по¬сідає в системі юридичних наук особливе місце як провідна методологічна наука. Зумовлено це тим, що:

• предметом загальної теорії держави і права є загальні та специфічні закономірності виникнення, функціонування і розвитку держави і права та пов'язані з ними суспільні від¬носини. • загальна теорія держави і права розробляє понятійний апарат, який використовується іншими юридичними на¬уками;

• загальна теорія держави і права розробляє методологію досліджень державно-правових явищ, яку використовують інші юридичні науки;

• виходячи зі свого предмета, загальна теорія держави і права визначає актуальні та перспективні напрями дослід¬жень для інших юридичних наук.

Юриспруденція - спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство - галузь знань про суспільство взагалі, то юриспруденція - галузь знань про право і державу. Історично як самостійна галузь суспільствознавства юриспруденція виникла в Стародавньому Римі: наприкінці IV - початку III ст. до н.е. з'явився термін "юриспруденція", а до початку I століття до н.е. відбулося її оформлення як системи володіння навичками професійно-юридичної майстерності. Наприкінці середніх віків юриспруденція розвивається вже в якості зведеної наукової дисципліни.

Білет 12

1 Правомірна поведінка. Типологія правомірної поведінки. Законослухняна поведінка.

Поведінка врегульована нормою права, отримала назву правової.

Правова поведінка – це сукупність правивих вчинків (дія, бездіяльність) індивідуальних і колективних суб'єктів, які мають вольовий та свідомий характер та тягнуть за собою юридичні наслідки.Різновидом правової поведінки є правомірна поведінка. Правомірна поведінка відрізняється від правової активності. Під правовою активністю розуміють внутрішнє усвідомлене, цілеспрямоване, суспільно корисне, ініціативне діяння суб'єктів у сфері права. Правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Правомірна поведінка характеризується певними особливостями:

1) відповідність даної поведінки вимогам норм права (формально-юридичний критерій);

2) соціальна корисність даної поведінки,.Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих та забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки, залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозитивних нормах;

3) дана поведінка має суб'єктивну сторону, яка знаходить свій вияв у таких складових чинниках, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків вчинку; внутрішнє ставлення особи до спричинених наслідків;

4) об'єктивна необхідність правомірних дій для функціонування та розвитку суспільства. Ці дії знаходять своє закріплення у імперативних нормах у вигляді обов'язків, виконання яких забезпечується примусовою силою держави;

5) форми реалізації правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права (дотримання, виконання, використання та застосування права)..

- Залежно від суб'єктів розрізняють індивідуальну та колективн. правову поведінку:

- Залежно від суб'єктивної сторони (внутр.віднош.до діяння) розрізняють:активну, звичайну, пристосовну, маргінальнуть.

-Залежно від форм реалізації норм права розрізняють:

— дотримання; — виконання; — використання; — застосування.

Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації, розрізняють:

юридичні акти та юридичні вчинки.

законослухняна поведінка — це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;

2. Поняття держави. Сильна і слабка держава. Держава і громадянське суспільство.

Держава – це політико-територіальна суверенна організація політичної влади більшості населення, що володіє спеціальним апаратом управління і примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру, здійснюючи керівництво загальносуспільними справами і виступає суб’єктом правовідносин. (М.Кельман, О.Мурашин, Мокічев, Васільєв)

Держава є організацією публічної політичної влади суспільства (найкоротше визначення). Є багато інших визначень.

Загальні ознаки держави:це політична організація влади;володіє спеціальним апаратом управління і примусу;за потреби, може застосовувати легальний (узаконений) примус;видає загально-обов’язкові норми права;володіє суверенітетом;має власну фінансову, податкову та інші системи (грошову, митну, тощо);має власну територію, окреслену кордонами;виступає від імені всього суспільства (народу);забезпечує різноманітні інтереси і потреби (індивідуальні, групові, загальні);має власну символіку (герб, прапор, гімн) тощо.

Виходячи з ознак можна констатувати, що основним призначенням держави є забезпечення: єдності; цілісності; безпеки суспільства, а сучасних демократичних держав ще й забезпечення здійснення прав і свобод людини.

Сутність держави – це внутрішній смисл, зміст її діяльності, що проявляється у завданнях та функціях, які вона виконує.

Сутність держави проявляється в двох аспектах: Класовий аспект – зміст якого в захисті класових, кланових інтересів (феодалів, буржуазії, рабовласників, політичних груп тощо) та здійсненні примусу; Загальносоціальний аспект – зміст якого у захисті інтересів всього суспільства (укріпленні правопорядку, боротьби зі злочинністю, охорони здоров’я, будівництво доріг, захисних дамб тощо).

Проблему сильної і слабкої держави у нас почали вивчати в роки перебудови. Тоді дехто схильний був вважати демократичну державу апріорі слабкою. І тепер поняття „сильна держава” часто асоціюється з державою авторитарною, тобто з такою, яка, задля досягнення певних цілей, прагне контролювати все суспільство в цілому і життя кожного громадянина зокрема.

В умовах глобалізації не досить брати до уваги лише незалежність країни: нині активізувалися два виміри сильної і слабкої держави – внутрішній і зовнішній.

Моделі поведінки держав в умовах глобалізації різні. М. Лебедєва, наприклад, розглядає три можливі типи їх поведінки в сучасних умовах: пасивна позиція; намагання ізолюватися; спільна діяльність держав і недержавних організацій з творення нової політичної структури світу постіндустріальної доби . Вибір типу поведінки залежить не лише від окремої держави. За певних обставин він може бути вимушеним. Ознакою сильної держави є її спроможність захистити суверенітет та політичну стабільн. в умовах глобалізації.

Найбільш прийнятною для України є стратегія „рівноваги із зовнішнім середовищем”. Вона полягає в участі у формуванні міжнародного порядку, процесах узгодження інтересів різних країн. Нашу державу не можна віднести до сильної, бо вона залежить від розвинених країн світу, світових фінансових організацій, які впливають на соц. політику України, вимагаючи скорочення соціальних програм. Водночас, укр. держава значно більше, ніж розвинені демократії, незалежна від гром. с-ва, оскільки воно ще не розвинене. З державою взаємодіють здебільш корпорації. І саме вони суттєво впливають на державну політику.

Сьогодні слід відмовитися від стереотипу, згідно з яким тоталітарна, авторитарна держава є сильною, а демократична, в якій існує політичний плюралізм, – слабкою. Так само не можна вважати, без врахування конкретних особливостей, федеративну державу слабкою, а унітарну – сильною. Сучасні західні дослідники розрізняють сильну і слабку державу на основі двох взаємопов’язаних критеріїв: міри її внутрішньої структурованості та міри її автономії відносно середовища, перш за все – громадянського суспільства. За цими критеріями США, наприклад, вважається слабкою державою, а Франція розглядається як певний еталон сильної держави.