3.Прецедентне право. Прецедент в англійському та американському праві.

Прецедентне право традиційно визначається як право, що складається з норм і принципів, які створюються і застосовуються суддями в процесі винесення ними судових рішень.

В АНГЛІЇ Серед юридичних джерел англійського права найзначущім є судовий прецедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, судовий прецедент обгрунтував невідповідальність монарха («король не може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнату-ри («король не може діяти один»). Визнання судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу. Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом. Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше (правило «stare decisis»). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'язана додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У США вони обчислюються мільйонами. В СШААмериканське право більш структуризоване та систематизоване, аніж англійське.Прецедентне право в США також відіграє провідну роль у правовій системі та має свої особливості. По-перше, Верховний Суд США та верховні суди штатів не зобов’язані слідувати своїм рішенням; по-друге, нижчі суди у зв’язку з цим мають необмежені можливості власного розсуду; по-третє, не існує федерального загального (прецедентного) права, а діє загальне право кожного окремого штату. Формула «загального федерального права не існує» означає тільки те, що федеральні органи неправомочні створювати таку систему і через відсутність федерального закону повинні застосовувати право штату.

Білет 4.

1.Юридична антропологія та її призначення. Право в людині - людина у праві.

Антропологія- наука про походж.та еволюц.людини.

Антропологічний підхід до дослідження людини, культури й суспільства може бути розглянутий з різних точок зору: з погляду основних напрямків антропологічного знання — філософської, соціокультурної антропології, або просто з точки зору людського виміру явищ, що досліджуються.

Традиційна проблематика юридичної антропології розглядається в аспекті вивчення антропології сучасного позитивного права, а також людини в системі національного права. Міжнародно-правовий вимір правового буття людини є прикладом конкретизації завдань антропології права стосовно до міжнародного права прав людини.

Юридична антропологія займає значне місце у системі юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця при проведенні антропологічної експертизи законопроектів і всього законодавства. У менших масштабах використовує юридико-антропологічні дані судова практика.

Антропологія права відіграє значну роль при вирішенні проблем міжнародно-правового захисту людини і суспільства в цілому.

Юридична антропологія є продуктом діяльності людини, оскільки надає можливість вивчити певні суспільні процеси і впливати на них, а також використовувати її потенціал у формуванні правової реальності. Розрізняється максимальна і мінімальна антропологія. Перша робить акцент на спроможності людини до змін і реформаторства. Друга - на необхідності людині залишатися самим собою. Максимальна антропологія намагається з'ясувати, що є оптимальною формою буття людини, але, як правило, виявляється байдужою до права і прав людини. Мінімальна антропологія відмовляється від навчання про цільове призначення людини. Те, яким повинна бути людина, залежить від рішення самої людини.