3.Правосуб'єктність: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.

Правосуб'єктність - це передбачена нормами права здатність бути учасником правовідносин.

В основі визначення природи правосуб'єктності фізичної особи лежать два критерії:

- віковий (настанням певного віку); психологічний (з розвитком психіки людини).

До складу правосуб'єктності входять правоздатність, діє¬здатність, деліктоздатність.

Правоздатність- передбачена нормами права здатність суб'єкта права мати суб'єктивні права та юридичні обов'яз¬ки. Правоздатність передбачає право на право, це здатність мати права, але її недостатньо для того, щоб ці права реалізову-вати. Правоздатність виникає з моменту народження і припи¬няється моментом смерті фізичної особи.

Дієздатність - передбачена нормами права здатність суб'єк¬та самостійно, власними діями використовувати суб'єктивні юридичні права, виконувати обов'язки та нести юридичну відповідальність. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віко¬вого, психологічного та інших критеріїв.

Повна дієздатність у фізичних осіб настає з моменту пов¬ноліття (18 років). У ЦП встановлена градація різних ступенів дієздатності за¬лежно від віку суб'єкта.Неповна (відносна) дієздатність - 14-18 років.Часткова дієздатність - до 14 років.

Існують випадки обмеження дієздатності (примусового обме¬ження в адміністративному або судовому порядку фізичної можли¬вості користуватися суб'єктивними правами):

- у разі обмеження прав та свобод людини і громадянина законом держави у тому обсязі, в якому це необхідно для захисту основ конституційного ладу, здоров'я, прав та законних інтересівінших осіб, забезпечення оборони та безпеки держави;

— у разі обмеження прав і свобод людини та громадянина за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або нарко¬тичними засобами.

Абсолютна недієздатність встановлюється для осіб, визнаних недієздатними рішенням суду внаслідок душевної хвороби або сла¬боумства.

Деліктоздатність - здатність нести відповідальність за правопорушення.

Деліктоздатною визнається тільки осудна фізична особа, що означає наявність двох факторів:

а) здатність оцінювати свої дії в момент скоєння правопорушення;

б) здатність керувати своїми діями.

Таким чином, повноцінним суб’єктом правовідносин фізична особа є тільки тоді, коли вона володіє повною правосуб’єктністю (правоздатна, дієздатна та деліктоздатна).

Правосуб'єктність юр. осіб має певні особливості. Виникає з моменту реєстрації в органах юстиції. Правоздатність та дієздатність юр. особи виникає одночасно і припиняєть¬ся з моменту ліквідації юр. особи. У випадку реорганізації юр. особи правосуб'єктність передається новій юридичній особі у порядку правонаступництва.

Юр. особа – організація, яка володіє відокремленим майном, характеризується організаційною єдністю, несе самостійну майнову відповідальність і виступає в цивільному обігу від свого імені.

Білет 26

1.Поняття і основні вимоги законності. Правозаконність.

Законність - один з основоположних принципів діяльно¬сті державних органів, громадських організацій, роботи по¬садових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави.

Усі закони держави мають виражати волю й інтереси на¬роду, бути конкретним виявом народовладдя.

За¬конність розглядається у двох аспектах.

- законність як правовий режим точного і не¬ухильного здійснення законів та інших нормативно-право¬вих актів у всіх сферах державного і суспільного життя (означає явище, покликане створю¬вати сприятливі умови для втілення приписів законів і підзаконних актів у повсякденну практику життя держави та су¬спільства).

- законність як існування належного та ефек¬тивного контролю за неухильним дотриманням приписів правових норм, виявлення правопорушень і притягнення вин¬них у їх здійсненні до юридичної відповідальності.

Сутність законності полягає в забезпеченні державою реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принци¬пом суворого дотримання приписів законів та інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юри¬дичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використо-вують свої суб'єктивні права, а також у належній реакції держави на кожне правопорушення.

Законність вимагає, щоб при здійсненні посадовими осо¬бами своїх владних функцій не було місця суб'єктивізму та сваволі, щоб велась рішуча боротьба з різного роду зловжи¬ваннями, фактами зневажання законів, порушеннями прав і законних інтересів громадян, а також з протиправною пове¬дінкою громадян.

Законність нерозривно пов'язана з демократією, передусім тим, що законність є не-від'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. За¬конність покликана охороняти суспільні відносини, соціаль¬ні цінності суспільства, справедливість. Справжня демокра¬тія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, значно впливає на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності.

Динамізм законодавства при стабільності основних його принципів та інститутів, чіткість, якість, конкретність зако¬ну, відсутність у ньому «загальних місць», нічим не підкріплених декларацій і закликів — важливий показник правової культури суспільства, вагома гарантія від волюнтаризму та свавілля.

С.С. Алексєєв наголошує, що для суспільства, в якому стверджується верховенство права, є характерним органічне поєднання права і законності, відтак цілком доречно говорити про „правозаконність” як цілісне і фундаментальне явище, властиве суспільству з розвиненими громадянськими і демократичними інститутами