2.Аграрна політика сучасної держави. Захист прав сільськогосподарського виробника в Україні

Аграрна політика - це сукупність науково обґрунтованих ідей і концепцій щодо розвитку сільського господарства і пов'язаних з ним галузей на певному історичному етапі життя країни. До повного поняття аграрної політики входять також наявність певних народногосподарських структур, здатних забезпечити реалізацію цих ідей, а також функціонування відповідного господарського механізму, який би матеріально заохочував підприємства, організації, управлінські структури і працівників здійснювати їх.

Зміст аграрної політики являє собою перелік найголовніших завдань, які необхідно вирішити на певному етапі розвитку аграрного сектора. Вони можуть мати перспективний, поточний і оперативний характер.

На сучасному етапі основними завданнями аграрної політики є: докорінне перетворення відносин власності на землю та інші засоби виробництва; формування господарських структур на основі плюралізму форм власності; створення ринку засобів виробництва і продовольства та забезпечення його відповідною інфраструктурою; вдосконалення господарського механізму на основі розвитку багатоукладності аграрного сектора, перебудови принципів ціноутворення, оподаткування, фінансування, кредитування і страхування; прискорення переходу сільського господарства на інтенсивний шлях розвитку та ефективне використання всіх наявних ресурсів; підвищення продуктивності виробництва та орієнтація на самозабезпечення регіонів продовольством і сировиною; дальше поглиблення спеціалізації сільського господарства на основі міжгалузевого і міжгосподарського поділу праці та агропромислової інтеграції; забезпечення збалансованості й пропорційності в розвитку АПК, скорочення втрат продукції і сировини, націлення всіх ланок АПК на досягнення спільного кінцевого результату; соціальні перетворення на селі, підвищення ролі та авторитету працівника сільського господарства.

«Державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору. Реалізації основних пріоритетів державної аграрної політики: розвиток земельних відносин, формування сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектору,державна політика щодо розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства,комплексний розвиток сільських територій, підвищення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів.

3.Релігійні правові системи. Канонічне право в Україні.

Релігійна правова сім'я поєднує чотири правові системи, а саме: системи мусульманського, індуського, іудейського й канонічного права.

Характерні риси релігійних правових систем

1. Нерозривний зв'язок з релігією:ісламу, індуїзму, іудаїзму, християнства. Норми права засновуються на релігійних уявленнях і віруваннях, унаслідок чого правові й релігійні норми тісно переплетені, а часто і збігаються

2. Розгляд права як результату божественного відкриття, а не як наслідку раціональної діяльності особистості і держави.

3. Персональний характер дії права. Це означає, що засноване на релігії право поширює свою дію не на певну територію, а на конкретну релігійну громаду, тобто індивідуально. Це одна з принципових відмінностей релігійних систем права від національних, що поширюють свою дію за територіальною ознакою — на всіх осіб у межах кордонів держави — і екстериторіальною — на своїх громадян за межами держави. Релігійні правові системи поширюють свою дію тільки на осіб, які сповідують певну релігію, незалежно від того, де, на якій території вони мешкають.

4. Визнання соціальної цінності права.

5. Невизнання принципу формальної рівності прав людини. Класичним прикладом може бути кастовий поділ в Індії, який визнаний і захищається індуським правом.

Канонічне право (від грец. κανών — правило, норма) – сукупність норм церковного права, які встановлені церковними соборами та постановами пап і визначають організацію церкви, її внутрішній розпорядок, відправлення культу, а також норми моралі, родинних відносин і, певною мірою, норми цивільного, кримінального та судового права (за умови, якщо вони санкціоновані й забезпечуються державою).

Після підписання Берестейської унії в 1596 році в нашій Церкві відбулося три великі провінційні синоди: Кобринський 1626 року, Замойський 1720 року та Львівський 1891 року. Постанови цих синодів є головним джерелом законодавства Української Греко-Католицької Церкви, оскільки їхні рішення врегульовують найважливіші проблеми церковного життя. Синодальний елемент розвитку церковного законодавства є найважливішим, оскільки Синод є найвищим органом управління в помісних Східних Церквах. Церква складається з тих самих людей, що і держава, тобто кожна людина крім того, що вона належить до Церкви, є також громадянином України. Кодекс Канонів Східних Церков в деяких канонах приписує дотримуватися норм цивільного права, яке має той самий наслідок, що і церковне законодавство, тобто невиконання припису цивільного законодавства там, де цього вимагає канонічне право веде до недійсності тієї чи іншої дії.

Хоча на сьогоднішній день наша Церква має діючий проект партикулярного права, але в цій галузі є ще дуже багато невирішених питання, на які фахівці-каноністи стараються шукати відповіді.

Білет 3