3.Юридична концепція прав людини. Правовий статус особистості.

Права людини – певні можливості людини, котрі необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, обєктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку с-ва і мають бути загальними та рівними для всіх людей. Зміст і обсяг можливостей людини залежать від можливостей усього суспільства, рівня його економічного розвитку.

Правовий статус особи - це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантова¬них державою прав, свобод та обов'язків особи, відповідно до яких індивід як суб'єкт права координує свою поведінку в суспільстві.

Для позначення людини закон використовує такі терміни, як «особистість», «громадянин», «особа», «людина». У соці¬альному плані вони позначають членів суспільства і можуть бути використані як синоніми. У політичному плані, відповідно до конституції, особистість виступає як громадянин, особа без гро¬мадянства, іноземець, біженець тощо. Усі ці суб'єкти права ма¬ють різний правовий статус, від якого залежить їх правове становище.

Правовий статус людини і громадянина обумовлений особли¬востями соціального статусу, котрий існує у певний період розвит¬ку суспільства і держави.

Розрізняють:

Загальний - статус особи як громадянина держави, що закріплений у конституції і конституційних законах. Він є за¬гальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; харак-теризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є базовим для всіх; є основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, пок¬ладання обов'язків і несення відповідальності. Це правовий ста¬тус усіх індивідів.

Спеціальний - статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відособленої за певним юридично значущим критерієм (рід діяльності, вік тощо). Ця особа наділена відповідно до законів і інших нормативних актів спеціальними, додатковими правами й обов'язками або, навпаки, має менший обсяг прав та обов'язків порівняно з носіями загального статусу. Це правовий статус групи індивідів.

Індивідуальний — статус особи як індивідуума, який представ¬ляє собою персоніфіковані права й обов'язки в їх конкретних, природних і набутих особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо). Це правовий статус окремого індивіда.

Ці три види статусів особистості на практиці є нероздільними. Правовий статус фізичної особи може розглядатися як сума загального, спеціального й індивідуального статусів, спів¬відношення яких варіюється залежно від конкретних ситу¬ацій.

Широке розуміння категорії правового статусу виходить за межі прав та обов'язків особи. Правовий статус — це загальні, основопо¬ложні начала, за допомогою яких у конституції визначаються ос¬новні права, свободи і обов'язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користу¬ватися і розпоряджатися економічними, політичними, культур¬ними та іншими соціальними цінностями, благами; користувати¬ся свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів. Більш спрощено правовий статус особи можна охарактеризувати як юридичне закріплення положення людини і громадянина у суспільстві.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи, які складають його зміст і структуру: громадянство; загальна пра¬воздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обов'язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми (статусні норми).

Білет 24