3. Мононорми та походження права. Конфліктне призначення права.

У первісному суспільстві нормативним соціальним регулятором були норми-звичаї — правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення протягом тривалого часу.

Норми-звичаї грунтувалися на природно-природній необхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності. їх метою була підтримка і збереження кревнородинної сім'ї. Це були «мононорми», тобто нерозчленовані, єдині норми. В них перепліталися найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правові засадні.

Мононорми не надавали переваг одному члену роду над іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду представляли собою зворотний бік обов'язків, були невіддільними від них, оскільки первісний індивід не мав виділеного усвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду. Лише з розпадом первісного ладу, появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідченням виходу людини з тваринного світу в людське співтовариство, яке рухається шляхом прогресу.

Конфліктне призначення права.У першу чергу дану проблему досліджує правова конфліктологія як структурний підрозділ соціології права, а вже потім – філософія права та ТДП.

Тут слід зазначити, що конфліктне призначення права полягає, у першу чергу, у наступних положеннях:

1)Соціальні конфлікти у первісному суспільстві стали однією зпричин появи права і держави як засобів їх вирішення.

2)Право є засобом вирішення соціального конфлікту шляхом утвердження інтересів меншості або примирення інтересів більшості чи всього суспільства, що характеризує відповідно його класову чи загальносоціальну сутність. Отже, виходячи з цієї сутності, право може виконувати примирювальну функцію за допомогою двох різних методів – імперативного чи диспозитивного. Якщо мова йде про загальносоціальну сутність (соціальний компроміс), то тут виникнення права пояснюється примирювальною (компромісною) теорією, яка за своєю сутністю нагадує договірну теорію походження держави і права.

Білет 13

1. Поняття й види правопорушень. Зловживання правом.

Правопорушення — це протиправне, винне, соціальна шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Правопорушенням є лише те діяння, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдає шкоди інтересам, які охо-роняються законом, є об'єктивно протиправною, але правопору¬шенням її назвати не можна при відсутності вини.

Склад правопорушення — це сукупність передбачених зако¬ном об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціальне шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Склад правопорушення:об'єкт, об'єк¬тивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Об' єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цін¬ності, що охороняються правом. Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв самого протиправного вчинку:діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта); його шкідливі наслідки (їх настання або загроза настання). Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка скоїла правопорушення. Необхідна ознака суб'єкта правопо-рушення — його деліктоздатність. Суб'єктивна сторони правопорушення (вина) — це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих на¬слідків. форма оцінки вини: умисел (прямий, побічний) і необе¬ревність(самовпевн.,недбальство).

Види правопорушень а) за ступенем суспільної шкоди — злочини (суспільне небез¬печні, кримінальне карані діяння) і вчинки (правопорушення, пе¬редбачені іншими галузями законодавства); б) за галузевою належністю — цивільно-правові, консти¬туційно-правові, сімейно-правові і т. д.; в) за суб'єктами — скоювані деліктоздатною фізичною осо¬бою і скоювані юридичною особою;г) за суб'єктивною стороною — умисне і необережне діяння;ґ) залежно від характеру порушеної правової норми — право¬порушення матеріально-правові і процесуально-правові; д) за формою зовнішнього виразу — протиправні дії і безді¬яльність;е) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) — право¬порушення з матеріальним складом і правопорушення з фор¬мальним складом; є) залежно від кількості суб'єктів, які вчинили правопорушен¬ня, — одноосібні і групові (тобто скоювані за співучасті).

Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичайним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди іншій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових умов, з метою виселення наймача. Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін.