3 Поняття та ознаки правової норми. Абстрактна та казуальна форма правової норми.

Норма права – це загальнообов’язкове правило соц. поведінки, встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості, виступає взірцем, еталоном, масштабом поведінки та забезпечується всіма засобами державного впливу в тому числі і легальним примусом

Специфічні ознаки норми права (характерні риси):

1. Це правило поведінки загальнообов’язкового характеру − розповсюджується на будь-яких суб’єктів, що попали у сферу його дії. 2)Виступає як регулятор сусп. відносин – є мірилом, масштабом, еталоном поведінки, впливає на правило такої поведінки, що спрямовує її у вигідне для суспільства русло. 3) Це формально-визначене правило поведінки; 4)Приймається у чітко встановленому законом порядку – видається уповноваженими суб’єктами в межах їх компетенції за дотриманням процесуальної процедури; 5) НП забезпечується легальними засобами державного впливу – засобами, передбаченими законом: переконання, заохочення, стимулювання, а при їх неспроможності – і засобами примусу, викладеними у санкції. 6) Має чітко виражену структуру – складається з окремих елементів: гіпотези, диспозиції і санкції.

У нормотворчості застосовуються два прийоми викладення норм права: абстрактний і казуальний. При абстрактному викла­денні норм права ознаки юридичних понять формулюються в за­гальному вигляді, а при казуальному — в індивідуальній формі. На­приклад, абстрактний характер має норма права, яка формулює поняття необхідної оборони. Ця узагальнююча норма є правовою основою при вирішенні питання про кримінальну відповідальність за дії, які передбачені нормами Загальної частини Кримінального кодексу. Зовсім інший, конкретний характер мають норми, що ви­значають структуру рішення суду, в яких детально перелічуються усі необхідні атрибути рішення як юридичного документу.

Білет 9

1.Офіційне тлумачення права. Інтерпретаційні акти та їх види.

Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків.

Офіційне тлумачення – роз’яснення змісту і мети правових норм, сформульоване у спеціальному акті, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов’язкове значення. Офіційне тлумачення поділяється на: нормативне і казуальне. Нормативне – характеризується загальнообов’язковістю, поширенням на широке коло суспільних відносин і можливістю неодноразового використання в юридичній практиці. Існує два види нормативного тлумачення: аутентичне (зміст норми права роз’яснює той орган, який її установив), легальне (тлумачення норми дає орган, який її не встановлював, але уповноважений її тлумачити). Казуальне тлумачення – стосується певних осіб, до уваги беруться конкретні обставини і є обов’язковим лише для осіб, щодо яких воно провадиться. Казуальне тлумачення буває судове (здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ), та адміністративне (здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією).

інтерпретаційний акт — це правовий акт-документ офіційного тлумачення правових норм, який містить формально-обов'язкове роз'яснення їх змісту. Інтерпретаційний акт — це документ, який містить результат інтелектуальної діяльності в осмисленні змісту правової норми, що здійснюється компе­тентними органами. Саме тому такі акти завжди мають офіційний характер.

Залежно від обсягу й характеру правотворчих повноважень органу розрізняють акти аутентичні (видані «автором» норми та акта, що тлумачаться) і легальні (акти, видані суб'єктом, який має спеціальне повноваження офіційно тлумачити норми, що ви­дані іншими органами, — так звані акти делегованого тлумачен­ня).

Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами: за формою прояву (усні та письмові); за суб'єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб); за формою (назвою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки то­що).