1. Герменевтичний метод у юриспруденції. Мистецтво інтерпретації та розуміння у правовій сфері.

Герменевтика (грецьк. пояснюю, тлумачу) — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.

Герменевтичний підхід у правовій сфері ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених. Цей підхід як домінуючий властивий аналітичній юриспруденції.

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення права виступає як один з видів пізнання, тобто складного процесу розумової діяльності, в результаті якої відбувається перехід від незнання до знання, відтворюється дійсна, істинна картина об’єктивного світу .

Більшість вчених також визначають тлумачення права як необхідний елемент правореалізаційного процесу, складну і багатогранну діяльність різних суб’єктів, направлену, на пізнання і роз’яснення правових норм, правозастосовних актів, договорів.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в них виражена.

• Усвідомлення – це внутрішній розумовий процес, що має виключно суб’єктивний характер і не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора.

• Роз’яснення – це зовнішній вираз висновків, до яких дійшов інтерпретатор в результаті усвідомлення норми права, щодо сенсу і змісту державної волі, яка в ній міститься.

Тлумачення норм права – це діяльність суб’єктів щодо усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту правових норм з метою забезпечення обґрунтованої і повної реалізації їх приписів.

Термін «герменевтика» також позначає мистецтво тлумачення, роз'яснення, аналізу тексту. Можна розглядати тлумачення права як посередника між загальною та абстрактною нормою і різноманіттям конкретних життєвих ситуацій, до яких повинні застосовуватися ці норми.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і практиці використовуються різні способи тлумачення норм права: Граматичний спосіб тлумачення норм права;Систематичний спосіб тлумачення правих приписів;Логічний спосіб тлумачення правових приписів;Історичний спосіб тлумачення правових приписів.

2.Держава та церква. Світська і теократична держава.

На сучасному етапі характер державно-церковних відносин — один з головних показників рівня розвитку і держави, і релігійного напряму, позаяк він засвідчує рівень реалізації принципу свободи совісті як одного з головних складових фундаментальних прав і свобод людини. Оскільки релігія має ґрунтовний вплив на соціальні структури і цінності, то свобода совісті є важливим чинником структуруючих зв´язків між частинами суспільства і всім суспільством.

Відокремлення церкви від держави, що передбачає взаємоневтручання держави і церкви у справи кожної, гарантує максимальне забезпечення свободи релігії, толерантності в державі. Усі релігійні громади у СІЛА мають рівні права. Відсутній спеціальний орган регулювання діяльності релігійних інституцій — усі спірні питання вирішує суд. Релігійні організації звільнені від податків рішенням Федеральної податкової служби, яка детально експертує, чи не переслідує якась із них комерційні цілі. Законодавче закріплену свободу віри і невір´я мають громадяни Франції, Туреччини, України.

Слід зважити на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу — світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).