22. Перехід до пропорційної системи та партійна структуризація Верховної Ради у 2006 р. Показник ефективності кількості партій

При застосуванні пропорційної системи можливе застосування регіональних списків кандидатів. Проте переважила ідея єдиного загальнонаціонального списку, спрямована на дискримінацію політичних сил регіонального характеру. Застосування єдиного списку (450 кандидатів) робить технологічно неможливим застосування методу голосування з преференціями. Однак був і додатковий аргумент проти цього методу. Застосування преференцій провокує конкуренцію між кандидатами з одного списку, що спричинятиме внутрішнє ослаблення і так не досить міцних українських партій. У такому випадку переважно рекламуються окремі кандидати з виборчих списків, але не всі кандидати і не список в цілому. Індексу ефективної кількості партій визначає кількість партій, які справляють вплив на перебіг виборів і є значущими для виборців. Фактично державна політика та законодавчий процес обумовлюються діяльністю обмеженої кількості партій, яка менша за загальну кількість партій-учасниць виборів. тож різниця між загальною кількістю партій, що потрапили до Парламенту, та ефективною кількістю партій дозволяє визначити дієвих і «зайвих» політичних гравців на виборах.

23. Вплив інституту Президента на партійну систему

Серед умов і факторів, що впливають на становлення партійної системи України, виражають конкретно-історичний контекст і визначальні особливості виникнення і розвитку багатопартійності, з якої формується ця система, виділяються:

формування і функціонування впливової системи лобіювання корпоративних економічних інтересів у структурах законодавчої і виконавчої влади, зрощування економічної і політичної еліти, посилення впливу різноманітних (в тому числі й тіньових) економічних структур на процес виникнення і діяльність політичних партій;

— незавершеність процесу правової інституалізації системи державної влади і національного поля політики, формування правил політичної гри, істотна політико-правова невизначеність статусу, ролі й умов діяльності політичних партій, їхніх взаємин з Президентом і урядом України, більшістю парламенту і виконавчою владою;

— орієнтація масової політичної свідомості на персоніфіковані форми політики на шкоду інституціональним, недовіра до політичних партій як до суб'єктів політики;

-надмірно прагматичний характер центристських партій, розмитість їхніх ідеологічних платформ, що знаходяться під сильним впливом, а деякі і контролем груп корпоративних економічних інтересів, котрі конкурують між собою за вплив на Президента і Кабінет Міністрів України через представництво в парламенті та в структурах виконавчої влади різних рівнів.

Четверта комбінація - президентська система з виборчим законом, що передбачає пропорційне представництво в парламенті, - найменш стійка. На жаль, саме цей тип правління був уведений в нових демократіях Східної Європи. Вже вказувалось, що при пропорційній виборчій системі багато партій отримують місця в парламенті. Однак оскільки не парламент обирає уряд, то партіям немає еобхідності вести переговорний процес з метоюформування правлячої коаліції. Уряд призначається президентом. При багатопартійності партія президента, вірогідніше за все, отримує порівняно невелику кількість депутатських

мандатів. Президент не може керувати, не маючи підтримки парламенту, але останній не несе відповідальності за дії уряду і тому не зобов’язаний його підтримувати. В цьому і полягає причина постійного конфлікту між президентом і парламентом, що може завести керівництво країною в глухий кут. Президенти, не спроможні домовлятися з парламентом, змушені вдаватись до інших політичних сил і діянь, щоб керувати без парламенту. Але коли традиційні політичні інститути перестають діяти, вони опиняються в занепаді. Парламент втрачає свій авторитет, а демократичні інститути руйнуються.

Подібний сценарій не є невідворотним, однак у випадку, коли президентська форма правління сполучається із системою пропорційного представництва, небезпека політичного глухого кута й паралічу демократичних інститутів досить висока

Проаналізувавши вищенаведений матеріал, я стверджую, що тип “української демократії” підпадає під четверту, найбільш невдалу, комбінацію поєднання президентської форми правління з пропорційним парламентським представництвом.

Специфічними відмінностями “українського типу демократії” від запропонованої

М. Уоллерстайном четвертої комбінації двох дихотомних моделей, на мою думку, є такі:

Змішана (мажоритарно-пропорційна) виборча система формування Верховної Ради України.

Президент України не є членом жодної політичної партії.

Згідно з Конституцією України, Верховна Рада України дає згоду на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України (але реально впливати на склад Кабінету Міністрів України Верховна Рада України не може, адже членів Кабінету Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України призначає Президент України.