32. Функціонування телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців »

Дії щодо ведення Реєстру

1. Ведення Реєстру включає організаційно-правову підготовку та виконання в режимі записування таких дій:

1) внесення запису про виборця до бази даних Реєстру;

2) внесення змін до персональних даних Реєстру;

3) знищення запису Реєстру;

4) візуальний та автоматизований контроль повноти та коректності персональних даних Реєстру.

2. Організаційно-правова підготовка і виконання дій, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюються відповідним органом ведення Реєстру на підставах і у спосіб, що встановлені цим Законом та рішеннями розпорядника Реєстру, прийнятими відповідно до цього Закону.

Стаття 17. Підстави виконання дій щодо ведення Реєстру

1. Дії, зазначені в пунктах 1 - 3 частини першої статті 16 цього Закону, здійснюються уповноваженими працівниками відповідного органу ведення Реєстру на виконання письмового розпорядження керівника органу ведення Реєстру.

2. Підставою для видання розпорядження про внесення запису до бази даних Реєстру є подані у встановленому порядку до відповідного органу ведення Реєстру документи, які підтверджують набуття особою права голосу:

1) у зв'язку з досягненням особою віку 18 років;

2) у зв'язку з набуттям особою громадянства України;

3) у зв'язку з поновленням дієздатності особи, не включеної до Реєстру;

4) у разі виявлення не включеної до Реєстру особи, яка має право голосу.

3. Підставою для видання розпорядження про внесення змін до персональних даних виборця, включеного до Реєстру, є подані у встановленому порядку до відповідного органу ведення Реєстру документи, які підтверджують відповідні зміни.

4. Підставою для видання розпорядження про знищення запису Реєстру є:

1) закінчення встановленого цією статтею строку збереження запису про виборця, який помер або громадянство України якого припинено;

2) рішення розпорядника Реєстру з дорученням усунути кратне включення виборця до Реєстру.

5. Запис, що міститься у базі даних Реєстру, щодо особи, яка померла або громадянство України якої припинено, зберігається з відповідною службовою відміткою протягом п'ятнадцяти років після настання зазначених обставин.

6. Візуальний та автоматизований контроль повноти і коректності персональних даних Реєстру здійснюється органом ведення Реєстру постійно у порядку, встановленому розпорядником Реєстру.

35. Вибори як індикатор політичного режиму в Україні в 2004-2008рр

Зміна влади чи зміна режиму?

За три роки, що минули з часу перемоги опозиції на виборах 2004 р., політичний режим в Україні виявляє значний імунітет до змін. Для обгрунтування даної тези я пропоную порівняти формальні і неформальні правила здійснення влади (політичний режим) часів президентства Л. Кучми і тих які склалися після обрання на цю посаду В. Ющенко.

Що змінилося:

• Помінялася риторика влади (ідеологема стабільності змінилася ідеологемою проведення реформ).

• змінилося ставлення влади до ЗМІ і поліпшився стан ЗМІ в Україні.

• Запропоновано ряд ініціатив щодо реформування структури органів управління та територіального устрою країни.

• Позитивні зміни відбуваються в політичній культурі населення більшості регіонів України, що наближає її до громадянського типу.

• Політичні інтриги в оточенні президента В. Ющенка вийшли на поверхню, що може вказувати на більшу відкритість влади в порівнянні з принципами її здійснення часів Л. Кучми.

• У перший рік президентства В. Ющенка відбувалися позитивні зміни у співпраці державних і недержавних установ, проте, з часом інтерес влади до інститутів громадянського суспільства помітно охолов.

• З 1.01.2006 р. вступили в дію доповнення до конституції від 8.12.2004 р., які суттєво впливають на суперництво між виконавчою і законодавчою владою в Україні. Однак, неефективність політичної реформи призвела до серйозного інституційному кризи в квітні-червні 2007 р., до сумнівного, в правовому відношенні, розпуску парламенту і політичного компромісу, сутністю якого стало рішення провідних політичних «гравців» провести позачергові парламентські вибори у вересні 2007р.

Що не було зроблено:

• Не було закінчено жодне розслідування діяльності високопоставлених посадових осіб з фальсифікації результатів президентської виборчої кампанії, не був притягнутий до відповідальності жоден високопоставлений чиновник за корупційні дії, не закінчено слідство у справі про вбивство Г. Гонгадзе.

• Не була проведена реформа правоохоронних органів і не була завершена реформа судової системи. Тому порушення прав громадян під час затримання та проведення досудового слідства хоча й у меншій кількості, але все ж таки зустрічаються і понині.

• Не було створено громадянське мовлення, про яке так багато було сказано представниками нової влади.

Перелік того, що проголошувала, але чого не зробила "нова влада", міг би бути значно довший. Тут я виділив тільки ті гасла, які в разі їх реалізації мали означати затвердження "цінностей Майдану" і тим самим демонструвати зміни в принципах здійснення влади.

Що залишилося:

• Збереглася практика неконкурентного призначення кандидатів на посади різних рангів. Свідченням цього є провал кадрової політики нової влади.

• Стиль прийняття політичних рішень залишається непрозорим і непублічним. Так, за словами Є. Захарова, Голови правління Української Гельсінської групи та співголови Харківської правозахисної групи, за десять місяців 2005 р. президент В. Ющенко видав 42 указу з грифом "для службового користування (ДСП)". З них п'ять указів були видані після 1 квітня 2005 р., коли президент дав публічну обіцянку подібну практику не використовувати. За той же період кабмін видав 13 постанов і розпоряджень з грифом "ДСП" [21]. Отже, за твердженням Є. Захарова, практика використання незаконних грифів зберігається, хоча в меншому ступені, ніж під час президентства Л. Кучми. Двома іншими яскравими проявами непрозорості прийняття рішень є угода від 4 січня 2006 р.. про постачання російського газу до України і результати виборів Голови Верховної Ради 6 липня 2006

• Корупція як систематичне явище, притаманне недемократичний управління, не ліквідована. Це означає, що відносини між представниками влади та громадянами в цілому зберігаються на рівні патронажно-клієнтельських. За оцінками авторитетної міжнародної організації Transparency International, у 2005 році за рівнем корупції Україна посідала 107 місце з 158 країн світу. З показником 2.6 з 10.0 можливих (чим нижчий індекс, тим вище рівень корупції) Україна опинилася поруч з Нікарагуа, Палестиною, В'єтнамом, Замбією і Зімбабве. У 2006 і 2007 рр.. рівень корупції знизився, але незначно. У 2006 р. Україна перебувала на 99 місці, з показником 2.8 разом з Домініканської Республікою, Грузією, Малі, Монголією і Мозамбіком.

• За словами В. Сівковича (депутата Верховної ради від Партії регіонів), в Україні збереглися структури, що здійснюють прослуховування телефонних розмов державних службовців, політиків та окремих громадян. У перший рік президентства В. Ющенка залишалося близько тридцяти структур, які здійснюють зняття інформації з каналів зв'язку [22]. Для порівняння: у 2002 р. було видано 40 тисяч санкцій на зняття інформації, а за дев'ять місяців 2005 р. - 11 тисяч санкцій [23]. Прикладом збереження такої практики став скандал з прослуховуванням співробітниками СБУ кабінету екс-міністра юстиції Р. Зварича.

• Фіскальна політика держави з її головним інститутом - податковою міліцією - залишилася без змін.

Отже, нова влада не зуміла перемогти спадщина "кучмізму", що може свідчити як про глибину проникнення політичної корупції в усі пори суспільства, так і про "зараження" цією хворобою нової влади. Нездатність подолання "кучмізму" свідчить про моральну терпимості політичного класу (еліти) до проявів політичної корупції, а значить, ставить під сумнів саме визначення її як "новій". Чи справді в Україні відбулося оновлення еліти? І що є критерієм оновлення? Ці, поки що риторичні питання, що можуть стати предметом окремого дослідження.