- •5. Виборча система України за конституцією 1919 р.
- •6. Виборча система України за Конституцією 1925р.
- •7. Виборча система України за Конституцією 1937р.
- •8. Вибори до Установчих Зборів в 1917 р. На території України
- •9. Реформування виборів в урср за часів перебудови
- •10. Становлення інституту виборів Президента в Україні
- •11. Президентські вибори 1994 р. – засіб формування перехідного реформаційного авторитаризму
- •13. Взаємозв’язок партійної та виборчої системи в Україні в результаті переходу до змішаної системи парламентських виборів 1998 р.
- •14. Імплементація міжнародних стандартів у сфері забезпечення виборчих прав громадян
- •15. Президентські вибори 1999 року та легалізація влади в Україні
- •16. Діяльність змі – гарантія прозорості й гласності виборів
- •18. Електоральна участь як чинник трансформації виборчої системи та індикатор громадянського суспільства
- •20. Вплив політичної кризи та виборів 1994 р. На партійну систему України
- •21. Вплив запровадження змішаної виборчої системи (1998, 2002 рр.) на партійне будівництво в Україні. Дія законів Дюверже в Україні.
- •22. Перехід до пропорційної системи та партійна структуризація Верховної Ради у 2006 р. Показник ефективності кількості партій
- •23. Вплив інституту Президента на партійну систему
- •25. Конституціоналізм в Україні наприкінці 90-х років хХст.
- •24. Розвиток інституту парламенту в Україні (1991-1994р.Р.)
- •26. Роль релігійних організацій у виборчому процесі в Україні
- •27. Імперативний мандат та партійний імперативний мандат в Україні
- •28. Причини запровадження електронного реєстру виборців в Україні
- •20. Вплив політичної кризи та виборів 1994 р. На партійну систему України
- •21. Вплив запровадження змішаної виборчої системи (1998, 2002 рр.) на партійне будівництво в Україні. Дія законів Дюверже в Україні.
- •22. Перехід до пропорційної системи та партійна структуризація Верховної Ради у 2006 р. Показник ефективності кількості партій
- •23. Вплив інституту Президента на партійну систему
- •25. Конституціоналізм в Україні наприкінці 90-х років хХст.
- •24. Розвиток інституту парламенту в Україні (1991-1994р.Р.)
- •26. Роль релігійних організацій у виборчому процесі в Україні
- •27. Імперативний мандат та партійний імперативний мандат в Україні
- •28. Причини запровадження електронного реєстру виборців в Україні
- •32. Функціонування телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців »
- •35. Вибори як індикатор політичного режиму в Україні в 2004-2008рр
- •38. Демократизація політичної системи під час виборів президента України 2004 рр
- •41. Позачергові парламентські вибори 2007
- •42. Заснування інституту президентства в Україні в 1991р
- •43. Вибори президента 1994 р . Нормативно-правове регулювання , виборча кампанія
- •46. Відродження місцевого самоврядування в Україні
- •47. Трансформація муніципальної виборчої системи
- •48. Формування місцевих органів влади за мажоритарною системою
- •49. Ефективність застосування пропорційної системи на виборах до органів місцевої влади
- •50. Взаємодія партійної виборчої системи на місцевому рівні в Україні
- •51. Партійний імперативний мандат для депутата місцевої ради
- •52. Залежність дискурсу місцевої влади та громадськості від типу виборчої системи
25. Конституціоналізм в Україні наприкінці 90-х років хХст.
Прийняття 28 червня 1996 р. чинної Конституції України відбулось на ґрунті компромісу парламентських і пропрезидентських сил, у результаті якого в Україні запроваджувалась змішана парламентсько-президентська форма правління. Але співпраці між парламентом і президентом не вийшло через їхні відмінні суспільно-політичні орієнтації і тому щодо конституційної системи державного управління з їх боку були допущені певні порушення. З часу прийняття Конституції 1996 р. Україна фактично стала еволюціонувати у правову державу, в якій забезпечується обмеження державної влади і місцевого самоврядування в інтересах громадян та їх об’єднань. Після етапу впровадження нових конституційних інститутів (Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), Україна приступила до модернізації своїх органів державної влади і місцевого самоврядування. Європейський вибір України означає, що ця модернізація інститутів влади і самоврядування повинна базуватись на європейських стандартах. Реалізація завдань пострадянського етапу розвитку українського конституціоналізму (1996–2004 рр.) зустрічалась з досить складними проблемами. Незавершеність демократичних перетворень в українському суспільстві та певна деформація нових конституційних інститутів, несформованість політичних структур, здатних реалізувати ці завдання, призводили до того, що провідна роль у цих процесах зосереджувалася у руках державної бюрократії. Не будучи політично відповідальною за власну конституційну політику, державна бюрократія керувалася суто корпоративними, кон’юнктурними інтересами, які намагалася видавати за загальнонаціональні інтереси.
24. Розвиток інституту парламенту в Україні (1991-1994р.Р.)
ПЕРШИЙ ЕТАП: 1990-1994рр.
Вихідним пунктом аналізу еволюції українського Парламенту є 1990р.2 Роль Верховної Ради в політичній системі країни на цьому етапі її розвитку можна охарактеризувати як "всевладдя Парламенту"3 — цеключова ознака першого етапу. Етап розпочався обранням у 1990р. Верховної Ради І скликання і закінчився обранням у 1994р. Президентом України Л.Кучми.
Вибори до Верховної Ради 30 березня 1990р. проходили за мажоритарною системою в одномандатних виборчих округах.
Вперше за часів існування СРСР вибори відбулися в умовах ідеологічного плюралізму та мали переважно демократичний характер. У виборах взяли участь представники різних громадсько-політичних рухів, що відповідає основоположному принципу парламентаризму — принципу представництва різноманітних суспільних інтересів. Враховуючи, що в цей час суспільні інтереси зосереджувалися головним чином на питаннях ідеологічного характеру та поділялися переважно по лінії "ліві — неліві", можна вважати, що представництво суспільних інтересів у Верховній Раді І скликання було переважно адекватним.
Робота депутатів Верховної Ради до 1992р. будувалася на непостійній основі; в листопаді 1992р. був ухвалений Закон України "Про статус народного депутата України", який визначив, що народний депутат України повинен виконувати свої повноваження винятково на постійній основі4. Такий порядок сприяє підвищенню професіоналізму Парламенту та зберігається до цього часу.
Аналіз складу депутатського корпусу Верховної Ради І скликання за професійною ознакою свідчить про домінування в ньому представників партійно-радянської номенклатури та господарського апарату5, які мали досвід організаторської роботи, але не законотворення. Тому народним депутатам цього скликання довелося по суті "на ходу" опановувати процес законотворення, ставати професійними законодавцями.
Верховна Рада І скликання підготувала та ухвалила 402 закони та 1108 постанов нормативного характеру6; серед них — Декларація про державний суверенітет, Акт проголошення незалежності України, ряд законів, що визначили засади політичного та соціально-економічного ладу Української держави. Проте, Парламент на зміг ухвалити закони, що забезпечили б сталий розвиток економіки країни.Політичне структурування відбувалося за ідеологічною і партійною ознаками по лінії "ліві — неліві політичні сили" (насамперед, прокомуністична "група 239" та націонал-демократична "Народна рада"). Парламентські більшість і меншість у Верховній Раді І скликання мали переважно формалізований характер.
Утворення фракцій і груп, як і політичне структурування, відбувалося за ідеологічною та партійною ознаками.
Парламент України успадкував від Верховної Ради Української РСР повноваження, що значно перевищували повноваження парламентів демократичних країн. Заборона діяльності Комуністичної партії України в серпні 1991р. фактично означала перехід усієї повноти влади до Верховної Ради. В Парламенті концентрувалися як законодавчі функції, так і, значною мірою, виконавчі, контрольні та розпорядчі. Вплив Верховної Ради на формування та діяльність Уряду був значним7.Крім того, формуючи законодавче поле незалежної України, Парламент визначав обсяг компетенції інших інститутів та органів державної влади. Все це робило Верховну Раду найбільш повноважним і впливовим владним інститутом у державі.Становлення стосунків між Верховною Радою і Президентом України визначалося неусталеністю законодавчої бази діяльності органів державної влади та відсутністю досвіду цивілізованої взаємодії між гілками влади. Головними були питання контролю над Урядом, впливу на місцеві Ради та місцеві органи державної виконавчої влади. Обраний у грудні 1991р. Президент України Л.Кравчук намагався розширити власні повноваження, зокрема, в частині контролю над Кабінетом Міністрів, створити інструменти впливу на ситуацію на місцях. Це спричиняло конфлікти Президента з Парламентом, відволікало зусилля від вирішення соціально-економічних проблем, і в кінцевому підсумку — призвело до дострокового припинення повноважень як Президента, так і Парламенту.У політичній боротьбі 1990-1994рр. Парламенту вдалося зберегти свої повноваження. Цей етап може розглядатися як єдиний прецедент розподілу владних повноважень між Президентом і Парламентом на користь останнього за всю історію незалежної України.Стосунки між Верховною Радою та главою держави мали конфліктний характер і розвивалися переважно за схемою "сильний Парламент — слабкий Президент". Рівень впливу Президента України на внутрішні процеси у Парламенті був незначним. Конфлікт мав млявоплинний характер, з періодичними загостреннями. В результаті, відбулося послаблення позицій Президента України Л.Кравчука та його поразка на виборах 1994р