10. Становлення інституту виборів Президента в Україні

Становлення інституту Президента України було ключовим у реформуванні державної влади, пов’язаному з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу. 5 липня 1991 р. було прийнято закони України „Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР”, „Про Президента Української РСР” і „Про вибори Президента Української РСР”. Інститут президентства в Україні у його нинішньому вигляді склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, є главою держави.

11. Президентські вибори 1994 р. – засіб формування перехідного реформаційного авторитаризму

Були призначені достроково. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги теж була потрібна абсолютна більшість; у разі її відсутності (що було цілком можливо, завдяки голосам проти обох) виборча кампанія мала б починатися з початку, але такої проблеми не виникло. Політична ситуація в Україні 1994 року з проголошенням незалежності була складною. На вимогу страйкарів - шахтарів Донбасу Верховна Рада 17 червня 1993 року прийняла постанову про Всеукраїнський референдум. Однак він не відбувся через цілу низку обставин: лишалися не сформульованими запитання, які мали виноситися на референдум; президентська адміністрація відмовила надати потрібні кошти, оскільки в Конституції УРСР не передбачалося проведення референдумів за рішенням парламенту; вересневий термін референдуму збігся з парламентськими канікулами. Тому Верховна Рада України скасувала свою попередню постанову і призначила дострокові президентські вибори (без референдуму) на 26 червня 1994 року. Вони були чи не єдиною формою зворотного зв'язку мiж суспiльством та владою. У виборчих перегонах 1994 року вирішили позмагатися 7 кандидатів на пост Президента України, які й узяли участь у першому турі виборів. Це - Леонід Кучма, Леонід Кравчук, Валерій Бабич, Іван Плющ, Петро Таланчук, Володимир Лановий, Олександр Мороз. Все ж вирiшальну роль у виборах відiграли не пiдтримка партiй чи передвиборчi програми, а iмiдж кандидатів, що складався протягом тривалого перiоду. Леонiд Кучма на той час мав iмiдж прихильника реформ i одночасно тiсних зв'язкiв із Росiєю та СНД. Полiтична лiнiя Леоніда Кучми декларувалася як зміщення центру тяжiння з питань iдеологiчних на економiчнi, чим вiдрiзнялася вiд полiтики Леоніда Кравчука. Перемогу у другому турі, що відбувся 10 липня того ж року отримав Леонід Кучма з перевагою 52% проти 45%.

13. Взаємозв’язок партійної та виборчої системи в Україні в результаті переходу до змішаної системи парламентських виборів 1998 р.

За Законом України "Про вибори народних депутатів України" депутати Верховної Ради України обиралися за змішаною виборчою системою. 50 відсотків (225 депутатів) обираються у одномандатних виборчих округах на основі мажоритарної виборчої системи відносної більшості, а інші 50% депутатів - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Запровадження змішаної виборчої системи, безумовно, були важливим кроком на шляху до демократизації українського суспільства, однак багато політичних партій виступали за проведення парламентських виборів за пропорційною системою, аргументуючи це такими положеннями: • по-перше, вибори за змішаною виборчою системою привели до парламенту багато безпартійних депутатів, що стало однією з причин того, що Верховна Рада України не змогла сформувати парламентську більшість; • встановлення 4-відсоткового бар'єра, на думку прихильників пропорційної виборчої системи, привело по-суті до порушення конституційного права обирати тих громадян, які віддали свої голоси за політичні партії, що не подолали цей рубіж, але за яких проголосував певний відсоток виборців; • політичні партії, які подолали цей 4-відсотковий бар'єр, і взяли участь у виборах, поділили між собою депутатські мандати, які поправу належали іншим політичним партіям. Отже, склалася така ситуація, коли голоси виборців, які вони віддали за інші політичні партії, тобто проти партій (блоків)-переможців, які пройшли до парламенту, були всупереч їх політичній волі зараховані цим партіям (виборчим блокам партій).