8. Вибори до Установчих Зборів в 1917 р. На території України

Уже в І Універсалі Українська Центральна Рада проголошувала, що тільки Всенародні Українські Збори (Сойм) мають право ухвалювати всі закони, які повинні встановити порядок і лад на Україні. II Універсалом Центральної Ради України від 03.07.1917 р. було передбачено: «Змагаючи до автономного устрою України, Центральна Українська Рада в порозумінню з національними меншостями України приготовлятиме проекти законів про автономний лад України для пропонування їх на затвердження Установчим Зборам». 6 Сесія Української Центральної Ради працювала над виробленням порядку виборів до Українських Установчих Зборів та їх скликанням. Ухвала щодо цього викликала гостру реакцію російських централістів проти Центральної Ради. Російські кадети навіть пішли на демарш та на знак протесту вийшли зі складу Центральної Ради. Наприкінці вересня проти скликання Українських Установчих Зборів протестували російські соціал-демократи ( меншовики ), соціал-революціонери (есери) та єврейський «Бунд» , вважаючи Українські Установчі Збори спробою відірвати Україну від Росії. 12.10.1917 Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих Зборів та доручила Малій Раді остаточно затвердити закон та провести вибори. Через негативне відношення національних меншостей Мала Рада ухвалила компромісну позицію, намагаючися погодити принцип самовизначення України через Українські Установчі Збори з федеративним устроєм російської республіки, яку мали заснувати майбутні Всеросійські Установчі Збори. За законом вибори до Українських Установчих Зборів відбувалися на основі загального, рівного, безпосереднього (прямого) й таємного голосування, з дотриманням принципу пропорційного представництва. Активне й пасивне виборче право мали особи обох статей у віці понад 20 pоків. Мало бути обрано 301 члена установчих зборів (1 депутат від 100 000 населення).

9. Реформування виборів в урср за часів перебудови

Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990рр. можна назвати першими демократичними, або принаймні, напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів. Основні новели реформи виборчого законодавства були пов’зані з: - утвердженням, як у законодавстві, так і у виборчій практиці, загальноприйнятих принципів виборчого права і запровадженням нових, таких як змагальність або альтернативність, гласність, з розширенням гарантій запровадження цих принципів виборчого права впродовж всього виборчого процесу; - розширенням сфери судового захисту виборчих прав; - запровадженням більш чіткого правового регулювання всіх процедур виборчого процесу. Під час Перебудови керівництво СРСР поставило за мету демократизувати цю процедуру. У 1987 р. відбулися вибори до місцевих рад, під час яких уперше, в порядку експерименту, в окремих округах було по кілька кандидатів на один мандат. У грудні 1988 р. було внесено суттєві зміни до Конституції СРСР та виборчого законодавства. Ці зміни, водночас із послабленням партійного тиску, дали можливість зробити всі подальші вибори більш-менш повноцінними. Разом з тим, прийняті закони містили деякі явно недемократичні новації, а саме: 1) третина депутатів вищого законодавчого органу СРСР обиралися безпосередньо певними громадськими організаціями; 2) щодо виборів у мажоритарних округах решти 2/3 депутатів, то в разі, коли кандидатів в окрузі було більше двох, передбачалася можливість проведення так званих окружних передвиборних зборів з представників різних підприємств і організацій округу.