51. Партійний імперативний мандат для депутата місцевої ради

Основна аргументація до введення подібної норми, згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону – припинити свавілля депутатів щодо їх не входження до депутатської фракції місцевої організації політичної партії (блоку). Дійсно, депутати місцевих рівнів не завжди діяли згідно передвиборчих обіцянок політичної сили. Не можна не погодитися, що відсутність відповідальності за свою політичну силу, формальний або фактичний перехід на сторону опонента є дійсно порушенням не тільки етичних норм, а й безвідповідально по відношенню до виборців. Прихильники імперативного мандату визначають його як жорсткий, але необхідний дисциплінарний захід, що в подальшому приведе структуризації партій та стане кроком до остаточного переходу до парламентської системи. Знайти важелі впливу на своїх депутатів перш за все хоче Юлія Тимошенко, адже деякі депутати від БЮТ аж ніяк не очікували розділяти гірку долю опозиціонерів. «…На жаль, враховуючи, що система молода, перший раз використовується у житті України, то відповідальності депутатів перед партіями, а також перед суспільством практично не існує. По всій країні пішов процес корумпування депутатів місцевих рад» – зізнається Юлія Володимирівна. Хоча представники Партії регіонів зазначають, що впровадження імперативного мандату у місцевих радах їм нічого не дає і вони, за словами Тараса Чорновола «погодилися на ухвалення цього закону як доповнення до Закону про кабінет міністрів», перестрахуватися не завадить… Позицію СПУ однозначно визначити важко. Олександр Мороз – єдиний із соціалістів, хто не проголосував за імперативний мандат. І прокоментував ситуацію досить розпливчасто. Спочатку сказав, що ставиться до введення імперативного мандату на місцевому рівні «індиферентно», але зазначив, що «самим імперативним мандатом утримати дисципліну важко» і взагалі вважає, що «це певною мірою є насильство». За запровадження імперативного мандату також проголосували і комуністи (свої голоси віддали 20 з 21 представника КПУ). Цікаво, що їхній „вічно живий” лідер Володимир Ленін свого часу заперечував подібну форму існування імперативного мандату. Пропрезидентська фракція Наша Україна, Асоціація міст України та Комітет виборців вимагали від гаранта накласти вето на цей Закон. Президент не почув їх заклики, хоча і зазначив, що закон на його думку недемократичний. Але його підтримало 362 народних обранця. Саме через це Ющенко його підписав 5 лютого.

52. Залежність дискурсу місцевої влади та громадськості від типу виборчої системи

Мажоритарна система (фр. majогіtе – більшість ) – система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів (Україна та більшість інших країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії); в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату. Пропорційна система (лат. proportіo – спів розмірність) – система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті. За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорстокими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre – перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди).