- •5. Виборча система України за конституцією 1919 р.
- •6. Виборча система України за Конституцією 1925р.
- •7. Виборча система України за Конституцією 1937р.
- •8. Вибори до Установчих Зборів в 1917 р. На території України
- •9. Реформування виборів в урср за часів перебудови
- •10. Становлення інституту виборів Президента в Україні
- •11. Президентські вибори 1994 р. – засіб формування перехідного реформаційного авторитаризму
- •13. Взаємозв’язок партійної та виборчої системи в Україні в результаті переходу до змішаної системи парламентських виборів 1998 р.
- •14. Імплементація міжнародних стандартів у сфері забезпечення виборчих прав громадян
- •15. Президентські вибори 1999 року та легалізація влади в Україні
- •16. Діяльність змі – гарантія прозорості й гласності виборів
- •18. Електоральна участь як чинник трансформації виборчої системи та індикатор громадянського суспільства
- •20. Вплив політичної кризи та виборів 1994 р. На партійну систему України
- •21. Вплив запровадження змішаної виборчої системи (1998, 2002 рр.) на партійне будівництво в Україні. Дія законів Дюверже в Україні.
- •22. Перехід до пропорційної системи та партійна структуризація Верховної Ради у 2006 р. Показник ефективності кількості партій
- •23. Вплив інституту Президента на партійну систему
- •25. Конституціоналізм в Україні наприкінці 90-х років хХст.
- •24. Розвиток інституту парламенту в Україні (1991-1994р.Р.)
- •26. Роль релігійних організацій у виборчому процесі в Україні
- •27. Імперативний мандат та партійний імперативний мандат в Україні
- •28. Причини запровадження електронного реєстру виборців в Україні
- •20. Вплив політичної кризи та виборів 1994 р. На партійну систему України
- •21. Вплив запровадження змішаної виборчої системи (1998, 2002 рр.) на партійне будівництво в Україні. Дія законів Дюверже в Україні.
- •22. Перехід до пропорційної системи та партійна структуризація Верховної Ради у 2006 р. Показник ефективності кількості партій
- •23. Вплив інституту Президента на партійну систему
- •25. Конституціоналізм в Україні наприкінці 90-х років хХст.
- •24. Розвиток інституту парламенту в Україні (1991-1994р.Р.)
- •26. Роль релігійних організацій у виборчому процесі в Україні
- •27. Імперативний мандат та партійний імперативний мандат в Україні
- •28. Причини запровадження електронного реєстру виборців в Україні
- •32. Функціонування телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців »
- •35. Вибори як індикатор політичного режиму в Україні в 2004-2008рр
- •38. Демократизація політичної системи під час виборів президента України 2004 рр
- •41. Позачергові парламентські вибори 2007
- •42. Заснування інституту президентства в Україні в 1991р
- •43. Вибори президента 1994 р . Нормативно-правове регулювання , виборча кампанія
- •46. Відродження місцевого самоврядування в Україні
- •47. Трансформація муніципальної виборчої системи
- •48. Формування місцевих органів влади за мажоритарною системою
- •49. Ефективність застосування пропорційної системи на виборах до органів місцевої влади
- •50. Взаємодія партійної виборчої системи на місцевому рівні в Україні
- •51. Партійний імперативний мандат для депутата місцевої ради
- •52. Залежність дискурсу місцевої влади та громадськості від типу виборчої системи
41. Позачергові парламентські вибори 2007
Ці парламентські вибори відбулися 30 вересня 2007 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні.
2 квітня 2007 року Президент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду (парламент) України та підписав указ[1] про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007, проте вони були перенесеними на 24 червня 2007 року. Парламент і Кабінет Міністрів назвали цей указ неконституційним і не виділили кошти на вибори. Парламент продовжував проводити засідання, але Президент вважав їх недійсними. Указ було оскаржено в Конституційному Суді України, який унаслідок різних юридичних причин так і не прийняв рішення по суті цієї справи.
Віктор Ющенко заявив, що може призупинити постанови і відкласти день виборів, аби парламент затвердив деякі важливі законопроекти, зокрема, законодавство про вибори, опозицію, та функціонування парламенту. Врешті-решт було досягнуто домовленості[2] між основними політичними силами, внаслідок яких парламент на декілька днів відновив роботу при визнанні Президентом цього факту, а дата виборів змістилася на 30 вересня, причому причиною їх призначення оголошувалося припинення існування Верховної Ради, внаслідок відсутності в ній 2/3 депутатів від конституційного складу: опозиційні депутати спеціально для цього припинили свої депутатські повноваження.
За офіційними даними Центрвиборчкому України на 30 серпня 2007 року, у виборчих перегонах 2007 року брали участь 20 політичних партій і передвиборчих блоків. Це найнижчий показник за останні декілька виборів. Зареєстровано 4 864 кандидати від 20 політичних партій і блоків.
Виборча кампанія була дуже короткою, а тому дуже напруженою. Під час перегонів постійно звучали звинувачення партій і блоків на адресу один одного [Джерело?]. На передвиборчу кампанію всіма учасниками було витрачено близько півмільярда гривень.
Найбільше на телерекламу витратила Партія регіонів - 162,7 мільйона гривень. За нею слідують БЮТ (136,3 млн. гривень), блок Наша Україна - Народна Самооборона (105,7 плюс особисті рекламні ролики Юрія Луценко (0,7) і Віктора Ющенка (1,1)), Блок Литвина (37,7), Соцпартія (26,5), Компартія (2,7), блок КУЧМА (2,4) та інші політсили (всього 8,6).
Серед передумов важкої політичної кризи 2007 року експерти називають: конкуренцію ключових політичних лідерів та їхню майбутню участь у президентських виборах; недостатність розмежування повноважень між гілками української влади. Власне, вона була продовженням політичної кризи 2004 року. 2 квітня 2007 року Президент України розпустив Верховну Раду та підписав Указ про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007 року. Причиною розпуску, за Указом Президента Віктора Ющенка, було ігнорування вимог та порушення норм Конституції щодо формування парламентською більшістю депутатських фракцій. Проте парламент та Кабінет Міністрів назвали цей Указ неконституційним, Верховна Рада продовжувала свої засідання. Після тривалих суперечок основні політичні сили знайшли вихід зі складної ситуації. Президент України Віктор Ющенко підписав Указ на реалізацію відповідних пунктів Спільної заяви Президента, Голови Верховної Ради і Прем'єр-міністра від 27 травня про призначення позачергових виборів до Верховної Ради 30 вересня 2007 року. Указ підписано також зважаючи на дострокове припинення повноважень народних депутатів, обраних від БЮТу та "Нашої України", після чого Верховна Рада України V скликання припиняла свою діяльність. А 30 вересня 2007 року на 450 депутатських місць у Верховній Раді претендували представники 20 політичних партій та блоків, яким треба було подолати тривідсотковий бар'єр. Кандидатами в народні депутати було зареєстровано 4 тисячі 857 осіб. Для проведення виборів Центральна виборча комісія в Україні утворила 225 виборчих округів, голосування проходило на 34 042 виборчих дільницях. За даними Центрвиборчкому, до списків виборців було внесено понад 37 млн. громадян, для голосування виготовлено 38 500 000 бюлетенів. Близько 70 тисяч співробітників внутрішніх справ забезпечували безпеку під час виборів. У закордонному виборчому окрузі було утворено 115 виборчих дільниць. Загалом до списків виборців на всіх дільницях закордонного виборчого округу внесено близько 433 тисяч громадян України. Для спостереження за ходом позачергових виборів в Україні ЦВК зареєструвала 3450 офіційних міжнародних спостерігачів. За офіційними даними, найбільшу кількість голосів набрала Партія регіонів (34,37%, 175 народних депутатів). Друге місце посів блок Юлії Тимошенко (30,71% - 156 депутатів), третє - блок "Наша Україна"-"Народна Самооборона" (14,15% - 72 депутати). Також до парламенту пройшли КПУ (5,39% - 27 депутатів) та блок Литвина (3,96% - 20 депутатів). Верховна Рада України VI скликання розпочала свою роботу 23 листопада 2007 року. Після тривалих переговорів було створено Демократичну коаліцію у складі блоку Юлії Тимошенко та "Нашої України-Народної самооборони" (228 народних депутатів)