78.Літературні групи Галичини та їх представники в міжвоєнний період.

У 1920 р. на більшій частині українських земель було встановлено радянську владу і розпочалася доба Української Радянської Соціалістичної Республіки. Наприкінці 1922 р. УРСР було включено до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). У цій державі провідну роль грала Росія. На території УРСР впроваджувалися радянські порядки. Розгорнулося небачене будівництво, перебудова сільського господарства, але не за потребами України, а відповідно до інтересів величезної радянської держави. Так, у селах створювали колективні господарства – колгоспи. Селяни не погоджувалися на такі пе-ретворення. Щоб остаточно придушити опір селян, більшовицьке керівництво організувало в Україні голод, внаслідок якого загинули мільйони людей.

Період 1919—1939 рр. характеризується активною полонізацією краю, складним соціально-економічним становищем сільського населення, утисками українського громадсько-політичного життя. Польська колонізація Галичини проводилась за рахунок вихідців з земель етнічної Польщі. У цих умовах розгорнулась активна підпільна боротьба УВО-ОУН, відповіддю на яку було проведення польським урядом пацифікації та інших репресивних заходів. Але навіть у цих умовах українці Галичини розвивали діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій: «Просвіта», «Рідна школа»,«Сільський господар» тощо — друкували газети: «Український Голос», «Вісти з Лугу», «Мета», «Назустріч», «Неділя», «Дажбог», «Жіноча Доля», «Нова Хата», «Діло», «Студентський Шлях», «Просвіта» та інші.

79.Українське образотворче мистецтво Галичини: Іван Трупі, Олекса Новаківський, Петро Холодний.

Іва́н Миха́йлович Труба́ (* 9 вересня 1878, Гомель, нині Білорусь — † 27 серпня 1950, Пльзень, нині Чехія) — український письменник, перекладач, громадський і політичний діяч, інженер-технолог.

Літературна творчість та книговидавництво — ще одна риса багатогранної діяльності Івана Труби. 1904 року оповідання «Буде паном» у дванадцятому числі «Киевской старины» вперше познайомило читачів з іменем Івана Труби. Згодом його твори з'явилися в журналі «Нова громада», часописі «Дніпрові хвилі», окремими виданнями виходили в Катеринославі упродовж 1917—1918 років у серії «Дитяча бібліотека», а в 1920-і роки у Відні (Австрія), де письменник жив у перші роки еміграції, вимушено покинувши батьківщину на початку 1919 року.

Серед літературної спадщини — казки для дітей «Як гриби збирались воювати з жуками», «Пан Коцький», переклади казок Ганса Крістіана Андерсена «Ялинка», «Праведний суддя», «Царівна на горошині», братів Грімм «Дід з онуком», «Три пряшки-тіточки», Вільгельма Гауфа, Бехштейна, оповідання «Подорож на села», «Ходить сон коло вікон», «У просвіті», «Багата кутя», «Перед Різдвом» та інші. Першими слухачами творів були діти самого Івана Михайловича — Борис, Олеся, Тарас, названі на честь видатних українських письменників Бориса Грінченка, Лесі Українки, Тараса Шевченка.

Велика заслуга Івана Труби у виданні шкільної хрестоматії «Початкова читанка. Стежка додому» (у 1917—1918 роках окремими виданнями вийшли три частини), складеної і пристосованої для українських початкових шкіл Катеринославською спілкою вчителів за його редакцією. До навчального посібника увійшли зразки українського фольклору, твори класиків української літератури — Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Сидора Воробкевича, Івана Манжури, Панаса Мирного та інших, переклади творів Льва Толстого та зарубіжних авторів Ганса Крістіана Андерсена, братів Грімм, підібрані за тематичним спрямуванням так, щоб виховувати у дітей почуття любові до рідного краю, його історії, культури, народних звичаїв, рідної мови, національної самосвідомості, милосердя, поваги до людської праці.

Дванадцять власних оповідань Іван Труба вмістив у другій частині читанки — «Засівальники», «Звіздоноси», «На страсті», «Клечана неділя» та інші, у яких ведеться розповідь про народні свята, обряди, звичаї.

Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський (* 2 березня (14 березня) 1872, Слободо-Ободівка, тепер Ободівка, Вінницької області — †29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог.

Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.

В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з вищеназваними Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.

Перша львіська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.

Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.

«Діти» (1905),

«Коляда» (1907-10),

«Весна» (1909),

«Автопортрет» (1911),

«Народне мистецтво» (панно — 1915-16)

«Наука» (панно — 1915-16),

«Весна в с. Могила»,

«Пробудження» (1912),

«Юрський собор» (1925),

«Музика» (1929),

«Довбуш» (1931),

Петро́ Іва́нович Холо́дний (*18 грудня 1876, Переяслав — †7 червня 1930, Варшава) — маляр-імпресіоніст з нахилом до ліризму і неовізантист, живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог, за фахом фізик-хімік.

Творчість Холодного базована на українських мистецьких традиціях, в яких іконографічна візантика сполучалася з народним мистецтвом; основними елементами з неї залишилися зв'язкість і суцільність композиції, примат лінії, яка надавала творові музичного звучання, і чиста гама згармонізованих теплих барв. У вітражах Холодного переважає зіставлення елементів чистого барвного скла, що надає вітражам легкости й прозорости. Холодний створив низку портретів своїх сучасників, у тому числі старшин української армії: М.Юнакова, М.Безручка, В.Сальського, М.Омеляновича-Павленка, отамана Ю.Тютюнника, полковника М.Палієнка, В.Сінклера, Д.Вітовського, О. Гуляй-Ґуленка, Ю.Шепаровича; письменника В.Самійленка, А.Ніковського, Ю.Романчука, о. Й.Сліпого та ін., а також низку жіночих портретів. Гідні уваги композиційні картини Холодного: «Виїзд із замку», «Похід кн. Ігоря на половців», «Ой, у полі жито».

Основним стилем творчості Холодного був дозрілий імпресіонізм уже злокалізованого українського типу, з тонкою грою нюансів, глибоко ліричний. У неовізантійських творах Холодний довів нові можливості використання давнього стилю, звільненого від будь-якої схематичності чи архаїзму. Ці твори ставлять його поруч з М.Бойчуком. Обидва вони працювали над відновленням загублених мистецьких традицій, але йшли різними шляхами. Твори обох митців належать до найвидатніших явищ не лише українського, але й усього східноєвропейського мистецтва 1920—1930-х років. Холодний працював також у книжковій графіці, він і тут створив новий своєрідний стиль у рисунку й лінії. Після окупації Львова радянськими військами чимало творів Холодного знищено як зразки нібито «націоналістичної» творчості, а його релігійні стінописи замальовано. Посмертна виставка творів Холодного відбулася у Львові 1931, а огляд його творчості подав у каталозі до неї М. Драґан.