87.Релігійна ситуація в незалежній Україні.

Сьогоднішня релігійна ситуація в Україні вирізняється великою неоднорідністю. Вже з часу проголошення Михайлом Горбачовим т. зв. перебудови в СРСР на цьому полі заговорили сили, які відчували за собою особливу національну спадкоємність і місію. Вони тісно пов’язували надії розвитку релігійного життя із державною самостійністю України.

Саме тоді відновилася діяльність Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), яка впродовж віків значною мірою формувала окреме національне обличчя України (у порівнянні із Росією). Повстали незалежні православні Церкви: Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) та Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП). Останні посилаються на продовження традиції колись незалежної від Москви православної Церкви, а головно на традицію УАПЦ, що виникла в перші роки радянської влади й існувала до 30-го року. Під час німецької окупації вона знову була відновлена на територіях східної України та Волині.

Доволі успішно діють в Україні також Церкви і релігійні громади національних меншин. Тут слід не лише згадати Вірменську Апостольську Церкву, а і Римо-Католицьку Церкву (РКЦ). Помітний зріст і юдейських громад різних течій, хоч і не такий стрімкий, як серед мусульман. Очевидно, що тут значну роль відіграють еміграційні процеси.

Проте, не зважаючи на згадані факти, загальним стало твердження, що Україна є православною державою. Дуже мало зважаючи на реальну ситуацію, а навіть відверто суперечачи їй, це твердження голосить багато людей із державного естеблішменту. Протекціоністська політика української держави щодо УПЦ (МП) та інших, т. зв. національних православних Церков, котрі постали в роки незалежності, має історичну зумовленість.

Однак така політика має свої певні наслідки, і тому необхідно вказати на деякі головні течії в цьому руслі. Загалом, за час існування самостійної України конфесійна ситуація на території нової держави дуже зміняювалася.

88.Основні етапи розвитку освіти та науки в Україні (братські школи, Острозька академія, Києво-Могилянська академія, університети, сучасні навчальні заклади).

Бра́тські шко́ли – навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах – громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ’я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р. За її зразком постало чимало Б.Ш. у різних містах України: в Перемишлі (1592 р.), Галичі, Городку, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарному, Ярославі, Холмі, Красноставі, Замості (1606 р.), Любліні, Більському, Бересті, Володаві, Пінську, Києві (1615 р.), Стрятині, Вінниці, Немирові, Кам’янці-Подільському, Меджибожі, Луцьку (1620 р.), Володимирі-Волинському, Дубно, Крем’янці, а також в Білорусі. В І-й пол. 17 ст. створені були Б.Ш. й у деяких селах. Найважливішими серед Б.Ш. були Львівська і Київська. Спочатку Б.Ш. мали характер греко-слов’янських із слов’янською мовою викладання, друге місце займала грецька мова (Б.Ш. називали також грецькими). Вивчалася також тодішня руська (українська) мова. Пізніше Б.Ш. наблизилися організацією і навчанням до ієзуїтських шкіл (з латинською головною мовою), зокрема школи, які мали зразком Києво-Могилянську колегію. Програмою навчання більшість Б.Ш. відповідала тодішнім середнім школам: класичні мови, діалектика, риторика, поетика, арифметика, геометрія, астрономія, музика (церковні співи). В деяких Б.Ш. викладали православне богослів’я і знайомили (з полемічною метою) з католицьким богослів’ям. Б.Ш. були доступні для різних прошарків суспільності. Учнів вирізняли (передні місця в класах) не за походженням, а за успіхами (на відміну від ієзуїтських шкіл). В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. Б.Ш. багато зробили для поширення релігійної та національної свідомості і розвитку української культури, зокрема друкуванням підручників, особливо для вивчення мов.

Навчання грамоти ділилося на три етапи: вивчення азбуки, робота з часословом і псалтирем. Кожен завершувався принесенням учнями в школу для вчителя горшків каші. В цей день занять у школі не було, діти повторяли лише "зади", тобто вивчене в минулому. Учитель і школярі приступали до спільної трапези. Оскільки учні в різний час завершували вивчення азбуки, часослова, псалтиря, такі обіди траплялися не так уже й рідко. Закінчивши їжу, учні виносили горня на подвір’я і розбивали його. Етнограф та історик М.Сумцов, котрий досліджував виникнення цього звичаю, писав, що він є відгуком далеких часів, коли східні слов’яни приносили кашу богам землеробства. Горшками після жертвоприношення не користувалися, бо вважали смертних людей недостойними брати до вжитку священий посуд.

Острозька школа (академія) – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь засновує слов'яно-греко-латинську академію в Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця – княжна Гальшка Острозька (6000 коп.). 7 лютого 1577 р. – перша згадка про академію в передмові до книги Петра Скарги «Про єдність костьолу Божего». В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г.Смотрицький, викладачами – видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем’ян Наливайко, Х.Філалет, І.Лятос, Кирило Лукаріс та ін. О.Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М.Смотрицький, гетьман П.Сагайдачний та ін., пізніші видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 р. єзуїтської колегії в Острозі О.Ш. занепала і 1636 р. перестала існувати.

Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія - стародавній навчальний заклад в Києві, який проіснував від 1659 до 1817 р. Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на наслідування традиції Києво-Могилянської академії, серед них насамперед Національний університет «Києво-Могилянська академія», а також Київська духовна академія і семінарія та Київська православна богословська академія.

Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року.

Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в 1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою

Випускникам академії надавався сертифікат з підписами ректора та префекта.

Києво-Могилянська академія та заклади-наступники згадуються в творах художньої літератури. В повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» сини Тараса Бульби були студентами академії[12]. Київська академія згадується в двох романах Павла Загребельного, «Я, Богдан» та «Південний комфорт»[13][14]. Київська духовна академія фігурує в творах «Хмари» Івана Нечуй-Левицького та «Печерські антіки» Миколи ЛєсковаВ поемі «Бояриня» Лесі Українки один з головних дійових осіб - Степан - випускник Київської академі