68.Філософська та суспільно-політична думка (в. Винниченко, в. Зеньковський, д.Донцов, в. Липинський).

Володи́мир Кири́лович Винниче́нко (14(26) липня 1880, Єлисаветград, Херсонської губернії — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український прозаїк, драматург, художник, а також політичний і державний діяч. Літературна спадщина Володимира Винниченка — золотий фонд України. Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина» (написаний у 1922—1924 рр.,) перше, що трапляється на очі: «Присвячую моїй сонячній Україні». Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. 1902 р., в «Киевской старине» з'являється його перше оповідання «Краса і сила».

Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

Васи́ль Васи́льович Зенькі́вський (*1881, Проскурів — †5 серпня 1962, Париж) — російський та український філософ, церковний і державний діяч. Український та російський філософ Василь Васильович Зеньковський народився 4 липня 1891 року в місті Проскурові у родині священика. Вищу освіту він здобув на історико-філологічному факультеті Київського університету, де був одним з безпосередніх учнів Георгія Челпанова. Доцент, а після стажування за кордоном, закінчення якого збіглося з початком першої світової війни, та захисту докторської дисертації з 1915 року — професор кафедри філософії університету. Читав курс психології та логіки. Дуже цікавився релігією. З 1908-го року Василь Зеньковський став головою Київського товариства з вивчення релігії та філософії, активно приєднався до церковного руху в Україні.

З 1910 р. курс загальної психології в Київському університеті починає читати талановитий філософ, психолог В. ;В. ;Зеньківський. Особливістю розробленого ним лекційного курсу став тісний зв'язок психології з «історією педагогічних учень» та загальна релігійна спрямованість. В. ;В. ;Зеньківський намагався виховати у студентів інтерес до психології, привернути їх увагу до нових досліджень у цій галузі, заохотити до наукової роботи. З цією метою він почав відновлювати роботу психологічної лабораторії, яка, після від'їзду з Києва Г.І.Челпанова, не працювала.

Донцов Дмитро Іванович (*30 серпня 1883, Мелітополь — †30 березня 1973, Канада) — український літературний критик, публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму.

Студентом розпочинає інтенсивну політичну діяльність, і 1905 р. вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його двічі заарештовують (1905 р. у Петербурзі та 1908 р. у Києві), після другого арешту й восьми місяців ув'язнення, заходами родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїжджає в Галичину, потім в Австро-Угорщину. У 1909—1911 роках Дмитро Донцов учиться у Віденському університеті, там же одружується з українською студенткою Марією Бачинською. Провчившись 4 семестри в Відні, 1911 р. переїжджає до Львова, де продовжує навчання. 1917 року одержує ступінь доктора юридичних наук.

1913 року Донцов через конфлікт на національному ґрунті виходить з УСДРП. Стає першим головою Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року.

З 1914 р. живе у Відні й Берліні, а з 1916 р. — у Швейцарії, активно включається в роботу Союзу Визволення України, який відтак очолює. На початку 1918 р. повертається до Києва, де працює в гетьманських урядових структурах, стає директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського. Створює (разом з В. Липинським, В. Шеметом) Партію хліборобів-демократів.

У 1926 р. пише свою провідну роботу «Націоналізм».

В'ячесла́в (Вацлав) Казими́рович Липи́нський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.

Основні праці «Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909 р.) «Z dziejów Ukrainy» (1912 р.) «Україна на переломі. 1657—1659» (1920 р.) «Листи до братів-хліборобів» (написана в 1919 −1926 р.р., видана в 1926 р. у Відні) «Покликання „Варягів“ чи організація хліборобів» (1925 р.) «Релігія і церква в історії України» (1925 р.)