44. Класицизм в образотворчому мистецтві та архітектурі в Україні.

В Україні в скульптурі, як і архітектурі, переважав класицизм, що прийшов на зміну стилю барокко. Кінець ХVІІ – поч ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю – класицизму. Класицизм надавав усім містобудівельним заходам державного офіційного характеру. З другого боку в межах цього стилю якоюсь мірою виявились історично-прогресивні будівельно-архітектурні тенденції часу. Крім того, весь пластично-образний арсенал засобів класицизму ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження, інтерес до яких знову посилився в епоху просвітительства. У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні функції. Урочиста простота будинків, площ, вулиць зовні ніби підпорядковані, геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. Розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом будівельної техніки. В цей час поступового впроваджуються в будівництво металеві конструкції, проте, як і раніше поширене було дерев’яне будівництво. Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів.

Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі – застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.

На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму.

Скульптура. Якщо раніше скульптуру в основному пов'язували з культовими потребами, то на початку XIX ст. вона почала слугувати й світським запитам. У тісному взаємозв'язку з архітектурою розвивалося паркове будівництво, що зумовлювало потребу в садово-парковій скульптурі. У зв'язку з поширенням історичного світосприйняття розвивалася монументальна скульптура. Витвори цього жанру увічнювали історичні події, військові перемоги, видатних діячів. Так, на Контрактовій площі Києва було встановлено композицію-алегорію «Самсон роздирає пащу леву». Володимирську гірку в 1853 р. прикрасив бронзовий пам'ятник князю Київської Русі Володимиру.

Значний внесок у розвиток російської та української скульптури зробив Іван Мартос — уродженець м. Ічні, що на Чернігівщині, виходець із козацької сім'ї, ректор Петербурзької академії мистецтв із 1814 р. Сучасники називали його «Фідієм XIX століття». Іван Мартос належить до числа кращих представників світової скульптури і по праву вважається творцем стилю класицизму в цьому виді мистецтва. Його твори відіграли значну роль і в художньому процесі України. Прикладом творчої спадщини І. Мартоса є надгробок К. Розумовському в Батурині, пам'ятник першому градоначальнику Одеси А.-Е. Рішельє. Відомим скульптором у Галичині був Г. Красуцький, барельєфами й скульптурами якого прикрашені будинки Львова.

Живопис розвивався в побутовому, історичному, пейзажному, портретному напрямах. Вирішальний вплив на український живопис цього періоду мала Петербурзька академія мистецтв. На початку XIX ст. українське образотворче мистецтво вступило в нову фазу розвитку, його головними рисами стали реалізм і демократизація.