34. Можливі різні методи зниження ризиків, а саме:

• додавання "премії за ризик" до вартості проекту. Так, якщо рівень загального інвестиційного ризику по країні складе 90 - 100 балів ( за 100-бальною системою), то інвестор звичайно не закладає до вартості проекту істотної "премії за ризик". Якщо цей рівень становить 80-89 балів, то доцільно реальну (тобто очищену від інфляції) ставку дисконту збільшити на 3 відсоткових пункти. Якщо ж рівень нижчий 60 балів, то доцільно додавати не менше 11 відсоткових пунктів до ставки дисконту. Можлива корек-ція ставки через додавання "премії за ризик" до вартості авансованого початко-вого капіталу або ж до внутрішньої норми прибутковості;

• створення (розширення) резервного фонду фірми як страховки від можливих втрат від інвестиційної діяльності за кордоном;

• страхування від політичного ризику через приватні страхові компанії, а також через державні та напівдержавні організації та служби. У США - це експортно-імпортний банк (ЕХІМ Ваnk) і особливо корпорації зарубіжних приватних інвестицій (ОРІС-OverSeas Private Investment Corporation), у Росії - це державна інвестиційна корпорація та інші організації. Під егідою Всесвітнього банку діє Багатостороннє агентство гарантування інвестицій, учасником якого є й Україна. Наша країна має також кілька угод із зарубіжними країнами про заохочення та взаємний захист капіталовкладень;

• добір такого проекту, який явно потрібний приймаючій країні (з новою технологією, з експортною спрямованістю) і тому буде "опікатись" за кордоном;

• "переведення" ризику, засноване на використанні неакціонерних форм власності;

• диверсифікація ризику через географічне розосередження портфеля зарубіжних активів фірми.

Можливі й багато інших способів зменшення ризику, але найбільш поширений полягає в тому, що інвестори просто утримуються від ризикованих країн та проектів.

35. Джерела фінансування інв.-й

Відтворення основних фондів народного господарства відбувається за допомогою трьох основних каналів надходження інвестицій:

1) державних капітальних вкладень;

2) капітальних вкладень самих підприємств і компаній;

3) капітальних вкладень, здійснюваних інвестиційними фондами і компаніями, що акумулюють кошти населення.

З усіх інвестицій переважна частка припадає на капітальні вкладення в розширене відтворення, основним джерелом яких є національний дохід. Про розмір цих вкладень, які називають ще чистими інвестиціями, можна судити по приросту основних фондів, хоча точної відповідності між ними за кожен відрізок часу може не бути. Приріст основних фондів за певний період, як правило, за рік, обчислюється з урахуванням вартості закінчених об'єктів будівництва, прийнятих на баланс, а капітальні вкладення цього року складаються з наданих банками коштів, що втілюються в готові і здані основні фонди після завершення будівництва.

Основними джерелами інвестування на мікрорівні є: власні фінансові ресурси — прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, продаж частини активів та ін.; залучені фінансові ресурси — кошти від продажу інвестиційних цінних паперів, пайових та інших внесків фізичних та юридичних осіб, венчурний капітал та ін.; позичені фінансові кошти — кредити банків, кредити бюджетних організацій, випуск боргових цінних паперів тощо; бюджетні асигнування. Форми інвестицій. Основними формами капіталовкладень є валові та чисті. До валових відносять амортизаційні відрахування (які називають інвестиціями оновлення) та чисті інвестиції, які спрямовують на розширення виробництва. Валові капіталовкладення з погляду структури капіталу йдуть на відтворення і зростання основного капіталу та запасів (або на відтворення і зростання оборотного капіталу, зумовленого змінами основного). Головними формами інвестицій є матеріальні (або реальні), нематеріальні та фінансові. Матеріальні інвестиції - вкладення у будівництво нових заводів, у засоби праці та ін. Нематеріальні інвестиції — вкладення у розвиток основної продуктивної сили (на освіту, охорону здоров'я працівників, екологію тощо). Фінансові інвестиції - вкладення у цінні папери. Крім того, за формами власності розрізняють приватні, колективні, державні, іноземні, змішані; за термінами інвестування — короткотермінові та довготермінові інвестиції. Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні доцільно проводити на основі їх поділу на вітчизняні та зарубіжні. З-поміж вітчизняних джерел слід виокремити такі:

1) власні кошти підприємств;

2) кошти державного та місцевих бюджетів;

3) кошти фінансово-кредитної системи;

4) заощадження громадян. Ключовими зарубіжними джерелами є кошти портфельних та стратегічних інвесторів.

36.

Інвестиції в економіку будь-якої країни можна залучати різними способами — залежно від відносин між інвестором і об’єктом приватизації, між спільним економічним середовищем. Основні способи — це створення спільних підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій і проведення конкурсів, за якими б передбачався саме розвиток підприємств.

Спосіб залучення іноземного інвестора через створення спільного підприємства — найпоширеніший на початку економічних реформ. Він дає можливість налагоджувати роботу підприємства як у ході приватизації, так і після неї. Це не означає, що таке підприємство буде вилучено з процесу приватизації. Приватизації підлягатиме лише частка, яка належить державі на правах володіння майном спільного підприємства. У такому разі підприємство завдяки участі іноземного інвестора вже здійснить попередню реструктуризацію, а тому держава може отримати навіть більшу вигоду, ніж при традиційному продажу.

Досить привабливим є залучення додаткових коштів за допомогою вторинної емісії акцій. Але це стосується лише стабільно працюючих підприємств. Останні можуть емітувати свої цінні папери для поповнення обсягу власних оборотних коштів. Такий спосіб залучення інвестицій ще недостатньо поширений в Україні. Проблема додаткової емісії полягає в тому, що тут необхідно чітко визначити обсяг емісії, необхідний для розвитку підприємства і водночас достатній для того, щоб не втратити контроль за підприємством.

Українські підприємства не мають досвіду такої роботи. Проте вже зараз є багато фінансових установ і консалтингових фірм, які мають висококваліфікованих фахівців у цій сфері й можуть надати необхідну допомогу.

На українському ринку почали активно працювати міжнародні фінансові установи. Програми надання кредитів українським підприємствам здійснюють Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Фонд NIS Enterprise — Фонд сприяння розвитку підприємництва у нових незалежних державах та ін. Вони постійно розширюють сферу своєї діяльності. Наприклад, наприкінці літа 2002 р. в Одесі було відкрито новий інвестиційний фонд, створений ЄБРР за участю іспанських партнерів. Такі фінансові установи надають кредити, умови одержання яких більш вигідні, ніж в українських банках.

Фонд державного майна України приділяє велику увагу проведенню комерційних, некомерційних конкурсів і міжнародних тендерів.

Проведення міжнародних інвестиційних тендерів є для ФДМУ досить складним завданням. Насамперед повинні бути вирішені питання доступності для стратегічного інвестора необхідного пакета акцій. Пояснюється це тим, що часто без належного обґрунтування за державою резервуються великі пакети акцій, створюються державні холдинги.