135. Регулювання цін та ціноутворення у Франції.

Вивчення досвіду ціноутворення та регулювання цін закордонних країн дозволяє зрозуміти його закономірності й тенденції, використовувати отримані знання для формування цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку. Незважаючи на дію принципу вільного встановлення цін в умовах ринкового господарства Франції роль держави зводиться до прямого рег-ня цін на с/г продукцію, газ, електр-гію, трансп. послуги або до здійснення контролю над цінами в умовах конкуренції. Державний сектор в економіці Франції займає невелику питому вагу у ВНП і включає галузі-монополісти (наприклад, газову промисловість, електроенергетику і транспорт), а також деякі галузі, що працюють у режимі ринкової конкуренції (наприклад, нац і комерц банки, страхові компанії й окремі фірми). У першому випадку Д-ва встановлює всі ек параметри д-ті галузей-монополістів, у тому числі обсяг інвестицій, оплату праці та ціни на готову прод-ю, а в другому — Д-ва впливає на ек параметри господ д-ті цих галузей, спонукаючи їх на конкуренцію з приватним сектором. Така специфіка економіки Франції визначила співвідношення між регульованими та вільними цінами на товари й послуги: приблизно 20 % цін регулюються державою, а інші 80 % знаходяться в режимі вільного ринкового ціноутворення. Слід зазначити, що Франція є однією з промислово розвинутих країн, де існував досить твердий режим держ. регулювання цін, що частково зберігається дотепер.

Твердий контроль над цінами існував у Франції протягом майже 40 років, сприяв на етапі інфляційного розвитку економіки та низької загальносвітової кон’юнктури стабілізації економіки країни.

У травні 1973 р. уряд оголосив про лібералізацію цін на промислову продукцію, відповідно до якої блокування цін було скасовано в більшості секторів економіки. Однак програма лібералізації здійснювалася досить обережно. На першому етапі лібералізації цін були відібрані галузі, де існувала досить сильна конкуренція (наприклад, годинникова та шарикопідшипникова пром-ть), а також галузі, де через специфіку вироблених товарів не спостерігалося різких стрибків у цінах (наприклад, молочноконсервна та кондитерська промисловість), і, нарешті, такі галузі, які завдяки системі соціального забезпечення мали стабільний ринок (наприклад, фармацевтична промисловість).

Протягом першої половини 1980-х рр. процес лібералізації цін продовжувався і до 1986 р. з-під державного контролю було звільнено близько 90 % цін на промислову продукцію.

Лібералізація цін не означала повного припинення будь-якого втручання держави в процес ціноутворення. Перехід від політики прямого втручання в справи управління підприємствами (на рівні мікроекономіки) до системи глобального регулювання (на рівні макроекономічних процесів) для економіки означав лише зміну форми втручання — перехід від твердих методів до методів непрямого впливу на ринок і ціни. Тому одночасно з рішенням про лібералізацію цін було прийнято й інше рішення про цінову конкуренцію в промисловості, яким заборонялося створення всякого роду союзів виробників, імпортерів, оптових і роздрібних торгов­ців. Одночасно заборонялося укладання будь-яких угод про мінімальні ціни, або про ціни, що рекомендуються, на промислову продукцію, товари народного споживання та послуги.