7. Перші слов’янські державні утворення на території України.

З часом старі назви слов'янських племен венеди, анти та склавини зникають, натомість з'являються нові. Унаслідок консолідації цих слов'янських племен утворилися сучасні слов'янські народи.

Слов'янські народи

Західні слов'яни: поляки, чехи, словаки, верхні та нижні лужичани.

Південні слов'яни: болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, чорногорці.

Східні слов'яни: українці (виникли на базі племінних союзів полян, деревлян, уличів, волинян, сіверян, тиверців, дулібів, білих хорватів); росіяни (виникли на базі племінних союзів словен, східних кривичів, радимичів, в'ятичів); білоруси (утворилися на базі племінних союзів полочан, дреговичів, західних кривичів).

З арабських і перських джерел ІХ-Х ст. відомо, що на землях слов'ян існували три державні утворення: Куявія, Славія й Артанія. Історики вважають, що Куявія — це київська земля з Києвом. Славію ототожнюють зі слов'янськими поселеннями біля озера Ільмень, головним містом яких був Новгород. Щодо Артанії вчені розійшлися в думках: одні з них уважають її землями навколо Чернігова, інші — навколо Рязані. Та вірогідна думка, що Артанія тяжіє до Ростово-Суздальської Русі.

Сусідська община (VI-VIII ст. н. є.)

У VI-VIII ст. на зміну первісному ладові, як і в давніх германців, у слов'ян прийшов період становлення сусідського ладу, тобто виникала сусідська община:

• виділилися окремі сім'ї;

• земля, знаряддя праці, врожай і т. д. стали приватною власністю сімей;

• почалося розшарування суспільства (з появою приватної власності) — з'явилася майнова та соціальна нерівність.

Економіка. У VII-IX ст. східні слов'яни досягли значних успіхів в економічному розвитку. їхнім головним заняттям було підсічне хліборобство. «Підсічені» сокирами дерева та кущі висушували та спалювали. Попіл після спалювання, який є природним добривом, важкою бороною змішували з верхнім шаром ґрунту. У степах та лісостепах розвивалося також і орне хліборобство. Як і раніше, слов'яни займалися скотарством, рибальством та бортництвом. Окремо стали розвиватися ремесла: ковальство, ювелірна, каменерізна справи та ін.

Релігія. За своїми віруваннями слов’яни були язичниками (поганами). Вони вклонялися богові Сонця — Дажбогу, богові вітру — Стрибогу, богові грому й блискавки — Перуну, богові худоби та багатства — Велесу та ін. Для поклоніння своїм богам слов'яни висікали з каменю ідолів, до яких молилися, яким приносили жертви.

Міста в східних слов'ян. З давніх часів у слов'ян виникли укріплені міста, які з часом стали політичними, економічними культурними центрами. Серед них Переяслав, Чернігів, Турів. На межі V-VI ст. виник і Київ. Уважають, що стародавні племена готів називали його «Дніпровим містом», грецькі мандрівники величали його Сомбатом, араби знали його як Куябу, а слов'яни називали Києвом.

Історики вважають, що відвідування Києм Царгорода, а також його зустрічі з візантійським імператором є реальними подіями. Вони спираються на візантійські й вірменські джерела та на історичні праці багатьох інших народів.

Сусіди східних слов’ян у VI—IX ст.

Щоб зрозуміти передумови виникнення держави у східних слов'ян, треба ознайомитися з політичною ситуацією, що склалася в цей період на сусідніх територіях.

Болгари. У Центральній Азії на той час існувало велике об'єднання — Тюркський каганат. Болгари, які спершу були в складі цієї держави, у VI ст. здобули незалежність і перекочували в Приазов'я. «Велика Болгарія» — так називалася ця держава — мала дружні стосунки з Візантією і навіть прийняла християнство. Невдовзі під ударами Хозарського каганату, який на той час набирав сили, вона припинила своє існування. Частина болгар спільно зі слов'янами дійшла до Дунаю та оселилася в південно-східній частині Балканського півострова. Так у 679 році утворилося Болгарське царство.

На середній Волзі приблизно в той самий час виникає Волзька Болгарія (сучасний Татарстан) — це ті болгари, які не пішли на Балкани, а повтікали на Волгу. Проте чимало болгар залишилося в Північному Причорномор'ї та в Криму й асимілювалося з місцевими народами.

Хозари. У VIII ст. східну частину Криму й степ Північного Причорномор'я (аж до Харкова) підкорили тюркомовні кочівники — хозари. На цій території сформувалася культура, яку сучасні дослідники називають салтівською.

У кінці VIII - на початку IX ст. хозари завоювали невелику Хозарська державу Готію, що лежала на південному заході Криму, та грецький Херсонес. Такі агресивні сусіди не могли не вплинути на життя східнослов'янських племен. Своїми набігами кочівники змушували всіх східних слов'ян платити данину: спочатку тих, що мешкали південніше й східніше за інших, а згодом і решту.

Нормани, або вікінги. Войовничі народи, які жили на землях сучасних скандинавських країн у І тис, постійно нападали на Англію, Францію та деякі інші держави. Вікінги були предками сучасних данців, норвежців і шведів. Слов'яни називали їх варягами, а мешканці Західної Європи — норманами.

У часи Київської Русі варяги наймалися на службу до руських князів, під час якої виконували функції дружинників, посланців або торгових людей. Останній раз варяг згадували в руських літописах у 1036 році.