22. Поняття «ефект», «ефективність»; фактори, що впливають на їх значення.

Підвищення економічної ефективності є вирішальною умовою кількісного і якісного зростання суспільного виробництва.

Підвищення ефективності проявляється в прискоренні темпів рос­ту продуктивності праці, зниженні собівартості, підвищенні якості про­дукції, рентабельності виробництва та ін.

У практиці планування використовуються такі категорії як "ефект" і "ефективність".

І якщо ефект показує рівень досягнення результату, то ефектив­ність - співставляє величину ефекту з витратами на його досягнення, це своєрідна ціна результату.

Розрізняють ефект науковий, технічний, соціальний, економічний. При оцінці їх рівня порівнюють фактичні або планові показники з норма­тивними, еталонними, стандартними значеннями.

У залежності від горизонту планування розрізняють ефективність загальногосподарську, бюджетну, комерційну або фінансову.

Вищеназвані категорії характеризуються і оцінюються системою техніко-економічних та фінансових показників, які є відтворенням бага­тогранних процесів планування.Під ефективністю розуміють кількісне співвідношення результатів (ефекту) та витрат, що спонукали його. Це відносна величина (частка, %), що характеризує результативність витрат.

Ефект - це кінцевий результат науково-технічної діяльності, що очікується або досягається за рахунок запроваджень (чистий продукт, прибуток, зниження собівартості, зниження забруднення довкілля та ін.).

Ефективність виробництва слід розглядати як одну з умов розширеного відтворення. Завдяки підвищенню ефективності підпри­ємство отримує можливість збільшення прибутку - джерела фінансуван­ня якісно нового рівня виробництва. Підвищення ефективності вироб­ництва проявляється в зростанні продуктивності праці; зменшенні ре­сурсних витрат на одиницю виробу, а тим самим зниженні собівартості, ціни; підвищенні якості продукції, що веде до збільшення попиту на неї; обсягів реалізації, а отже, як кінцевий результат - збільшення прибутку.

Звичайно, ця робота повинна стимулювати колектив працівників під­приємства, заінтересовувати в кінцевих результатах. Способи, форми та системи стимулювання досить різні; їх умовно можна розділити на зовніш­ні та внутрішні (по відношенню до підприємства), моральні і матеріальні.

Розвиток виробництва, підвищення його ефективності може сти­мулюватися підвищенням попиту на його продукцію, системою ціноутво­рення, політикою фінансово-кредитних відносин, діючою системою опо­даткування, партнерськими відносинами, соціальними факторами та ін.

Різновиди внутрішнього стимулювання пов'язані з приміненням від­повідних форм оплати та систем стимулювання, з розширенням джерел фінансування розвитку виробництва по всіх напрямках, з формуванням резервних коштів, які використовуються в критичних ситуаціях. Мова йде про формування на підприємствах таких фондів стимулювання як: фонд дивідендів, фонд нагромадження, фонд споживання і резервний (фінансо­вий резерв). Слід зазначити, що в сучасних умовах практичної діяльності підприємств цей розділ плану, як самостійний, часто не розробляється; йо­го складові знаходять своє місце при складанні плану організаційно-техніч­них запроваджень, інвестицій, фонду оплати праці, фінансовому та ін.

Все ж вважаємо необхідним викласти досвід формування та роз­поділу фондів економічного стимулювання, що склався в останні роки.