14.Неолітична революція та її вплив на господарський розвиток первісного суспільства.

На межі 10-12тис.років до н.е. почався перехід від палеоліту до неоліту. Неолітична революція означає зародження нової форми гос-ва -виробничо-відтворювальної. Основними ознаками неолітичної революції є: 1)перехід від кочового до осілого гос-ва; 2)спеціалізація госп.дія-ті – від збиральництва до землеробства, від мисливства до тваринництва; 3)суб’єкт господарювання став власником вміння, не залежав від природи. Неол.революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхідного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. Наявність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства.

15.Еволюція господарства в Давньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки.

Господарська система: 1) для опанування ресурсу земля(яка потребує людських дій по зволоженню або осушенню цієї землі) потрібно було об’єднати 10тис.людей для будівництва зрошувальних систем, прориття каналів та водосховищ.

2)гоп.сис-ма не може функціонувати без владного центру, який спочатку уособлює владу жерців(релігійних посередників), військових, царів, феодалів, імператорів. 3)виділялося 2 суб’єкта господарювання: сільська громада як основний виробник(віддавала частину виробн.продукту у вигляді податків, зборів, виконання робіт) та храмова, а потім царська форма господарювання(існувала за рахунок першої групи). 4)засновувалась на жорсткій тотальній системі примусу до роботи, який був необхідний в зв’язку з технологією обробки землі. Центром влади стає фараон, імператор. Економічна думка: 1)«Повчання гераклопольського царя своєму синові Мерікара»- підкреслюється важливість і корисність влади та контролю за вир-м. 2)«Речення Іпусера», «Пророцтво Неферті» - про наслідки руйнації централізованої системи управління; 3)повчання Ахтая – увага до освіти і навчання.Головна мета джерел – обґрунтувати необхідність розвитку гос-ва на основі владного впливу держави, сис-ми держ.регулювання, атакож важливості цінності апрату управління бюрократії та держ.службовців.

16. Господарський розвиток та економічна думка Месопотамії. Закони Хамурапі.

Провідна роль у формуванні перших цивілізаційних осередків Давнього Сходу належить Месопотамії.На території Месопотамії з VII по IV тисячоліття до н.е. відбувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку III тисячоліття до н.е. утворюються перші невеликі держави в історичній місцевості Шумер.Цивілізація Шумеру була першою відомою в історії великою цивілізацією з високою концентрацією населення, багатолюдними містами, монументальною архітектурою, а також з багатими релігійними, художніми і літературними традиціями, які впливали на інші давні цивілізації протягом тисячоліть.

Економічною основою цієї першої цивілізації було високопродуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю грунтів і технологією іригаційного землеробства. Ця технологія вимагала організаційних зусиль зі зрошування землі (спорудження гребель, системи сполучених каналів, колодязів та ін.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної робочої сили. У ролі керівників, ініціаторів і координаторів колективних дій виступали жерці та воїни.

Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. З одного боку, різниця між шумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни. Але технології, пов'язані з поданням води, від яких залежало існування людей, вимагали організованих зусиль міського населення. Замість обробітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, як напевно робили жителі сіл епохи неоліту, шумери переділили зрошувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад.Зазвичай територіальне об'єднання суміщалося з невеликими сімейними господарствами. Сільські громади, які складалися з невеликих родинних господарств, стали основою, з якої виросли міста.Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кількасот, а може, і в кілька тисяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні іригаційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Землю і врожай у цьому місті було поділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброблялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жителями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне користування .У процесі становлення храмових громад у Шумері складалися умови для виробництва надлишкового продукту, достатнього для прожиття контингенту фахівців, які могли дозволити собі не працювати в полі.

Було створено технічні можливості та психологічні стимули для створення надлишкового продукту, що використовувався на утримання фахівців (священнослужителів, воїнів, управлінців та обліковців, ремісників), які стали організаторами та охоронцями храмоцентричної економічної системи. Відбувається перехід від церковного управління господарства до світської— царської влади.

Наприкінці III тисячоліття до н.е. внаслідок завоювання міст давнього Щумеру утворюється стійке централізоване державне утворення — Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вави-лоні¹.В історичному розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). Політико-економічпі зміни, які відбувалися в цей час, були спрямовані на підтримку централізованої світської влади.Важливо з'ясувати, що поряд із зусиллями царської влади, спрямованими на посилення державного сектора в господарстві, відбувається і зародження ринкових відносин, формування нових принципів, що регулюють суспільне та господарське життя Ва-вилону. Перелік проблем та деякі шляхи їх розв'язання цього періоду дістали своє відображення в тексті кодексу законів вавилонського царя Хаммурапі. Діяльність цього талановитого правителя охоплювала майже усі сфери життя вавилонського суспільства. Сам текст кодексу Хаммурапі — це зібрання майже трьохсот формул, складених за казуїстичним² шаблоном: якщо хтось зробить те і те, то зазнає сповна тих чи інших негараздів. Це своєрідний перелік випадків із судової практики, які не мають загальних принципів або логічно побудованої системи, проте розглядаються з детальним аналізом.У цілому кодекс Хаммурапі — це картина суспільства і держави високого культурно-правового рівня. Закони Хамммурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та інституту приватної власності,проте були спрямовані на гальмування їх розвитку та зростання ролі держави.

17.Особливості господарського розвитку Давньої Індії та його відображення в економічній думці.

Багатомовна країна, що є однією з колисок людської цивілізації, з прекрасними умовами (клімат, ґрунти, річки, океан, багаті рослинний і тваринний світи, надра), високою щільністю населення. У долинах річок — зрошуване землеробство, що дає високі стабільні врожаї злакових, овочів, плодів, бавовни, цукрової тростини, чаю, кави. Розвинене тваринництво. Це країна коштовного каміння, прянощів. В океані — перлини, риба, водорості. Надра створили сприятливі умови для розвитку ремесел. Кастовість стимулювала у ремісників високий професійний рівень і збереження навичок майстерності через передавання у спадщину.Розпад родоплемінного устрою в умовах специфіки аграрних відносин а також звичаї і традиції закріпили владу родоплемінної аристократії , земля стає їхньою власністю. Доля багатьох членів общини — страждання і злидні, хвороби. Проте різкого розшарування в сусідській общині немає, а поза общиною панує голод. Це країна сусідських общин з традиціями родоплемінного устрою; міста не набули значного поширення. Тому й релігія тут своєрідна — індуїзм. Особливе місце в житті людини посідає духовність. Індус повинен завчити Веду, яка має надлюдське походження ринку.

Індуська цивілізація багато в чому позначилася на розвитку людства своєю стародавньою культурою. Це — писемність, матеріальна культура, державність, філософія.Головний моральний обов'язок індуса — додержання вчення про карму тобто вимог Веду. Релігія — це життя, життя — це релігія. Філософія Індії ґрунтується на дусі, який є вищим за просту логіку. В індійській філософії не існує ідентифікованих понять суб'єкта та об'єкта, зла і добра, причини і наслідку.Життя — обертання чотирьох епох: від Золотого віку до сучасності по низхідній; занурення в обман, неробство, бруд і хвороби. Завершується все це світовою катастрофою. Гине все. Так само, як у християнства та ісламу Проте народжується Брахма — і знову все спочатку.Людина — частина живої й неживої природи. Нескінченний абсолют. На одному полюсі чиста матерія, на другому — чистий дух, в якому розчинилася матерія. Індуська цивілізація зазнала важких історичних випробувань: магометанське завоювання з його пропагуванням Корану; християнське місіонерство, що намагалося зруйнувати устої індійського суспільства; багатовікове британське панування. Це була боротьба двох цивілізацій. Європейська цивілізація грабуванням та насиллям намагалася підкорити Індію, нав'язати європейську мораль.Індія початку XXI ст. — це країна з понад мільярдним населенням, що з успіхом упроваджує інформаційні технології.Давні пророки, мудреці Індії намагалися не копіювати, а творити. Сьогодні Індія встановлює зв'язок сучасного знання з давнім надбанням, і тому вона може стати одним з важливих рушіїв загальнолюдського прогресу.

18.Особливості господарського розвитку та економ думки Давнього Китаю.

З усіх існуючих у наш час народностей китайська — одна з найдавніших. До початку нашої ери Китай уже був могутньою державою — серединною імперією. Чисельність населення та економічна могутність дозволяли відчувати власну безпеку. Щоб захиститися від нападів кочовиків, було зведено Велику китайську стіну. А відносно безпечне географічне положення, чудові ґрунтові, водні, кліматичні умови давали можливість вирішувати питання не тільки сьогодення, а й майбутнього.Китайська цивілізація виникає в зоні так званого пшеничного поясу, в долині річки Хуанхе, а процес колонізації прямував на південь. Розвивається поливне землеробство, що стає панівним завдяки будівництву великих зрошувальних систем. Давньокитайське рільництво не потребувало зрошування. Однак з часом природні умови середньокитайської рівнини змінювалися — стало значно сухіше і холодніше. І тільки зрошування уможливило землеробство. Збіднення природних умов життєзабезпечення необхідно було компенсувати за рахунок продуктивного антропогенного фактора. Як уже зазначалося, китайська цивілізація бере свій початок у долині річки Хуанхе. Тут відбувалося вирубування лісів, що призвело до руйнування ґрунтового багатства. Постала загроза екологічної кризи, тому колонізація півдня, перехід до поливного рільництва та лесового господарства були життєвою необхідністю.У давньому Китаї поважають науку, знання, мудрість. Населення поділяється на верстви: чиновники і народ. Останній, своєю чергою— на вчених, рільників, ремісників і торгівців. Службова піраміда складалася з 9 рангів і 31 щабля. Щоб обійняти посаду вищу за 5-й ранг, необхідне погодження імператорського двору..Платню як громадські, так і військові чиновники отримують зерном. Тут достатньо розвинені торгівля, міське ремесло, але, як і в Римі, ринково-грошові відносини в аграрній галузі замирають. Панує державне регулювання зерна. Земля — власність держави в особі імператора.

Специфічною рисою релігійного життя Китаю є існування трьох інституціоналізованих релігій — даосизму, релігійно-філософського конфуціанства та буддизму.Для створення сприятливих умов стабільності господарського устрою потрібні закони й релігія, сформовані звичаями. Величезний вплив на формування звичаїв, традицій раціонального мислення мав Конфуцій (551—478 рр. до н. є.).Конфуцій проповідує первісні засади: багатий народ — багата держава; він заперечує розкіш, виступає за помірність споживання, збереження ритуалів, за серединний шлях, суворе і чесне виконання обов'язків, самовдосконалення.Ринкові відносини — торгівля, лихварство — підривали родоплемінний устрій і общину. Приватна власність не повинна бути культом — на перше місце Конфуцій ставить доброчинність, етику. Кожен має виконувати свої обов'язки.Великого значення конфуціанство надає родині, тому виникають родинний капіталізм, сімейний підряд.

19.Господарська діяльність у первісній історії України.Трипільська культура.

Витоки процесу раннього цивілізаційного розвитку та ознак господарської діяльності людських спільнот, що дістали своє відображення в археологічних і писемних джерелах мали свої прояви в період Давньої історії України.Як свідчать археологічні дані, на території сучасної України були виявлені пам'ятки буття найдавніших людей, що з'явилися в Європі близько 1 млн років тому. Ці залишки виявлено на Закарпатті, Наддніпрянщині, Житомирщині та в Криму. На українських землях знайшли відображення фактично всіх Археологічних періодів. Пам'ятки палеоліту були знайдені у так званих стоянках , що свідчило вже про тривалий час перебування в них людей, які вміли виготовляти кам'яні знаряддя праці, зокре ма крем'яні кожі, скребачки, ікла мамонтів, покриті орнаментом Формою соціальної та господарської організації виступала переважно родова громада.У період неоліту виникає принципово нива форма діяльно-'сті— відтворювальна, передусім землеробство та скотарство. Люди переходять до осілих форм життя. Удосконалюються знаряд-:дя праці, будуються добротні оселі та господарські приміщення, ^з'являється глиняний посуд, використовуються пряслиці, що свідчило про початки ткацтва. Основою людських спільнот виступає вже не лише родова община, а й сусідська. Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII—III тисячолітті до н.е.). Першим дослідником цієї культури був чеський археолог В. Хвойка, Життя і наукова діяльність якого була пов'язана з Києвом. На початку XX ст. в селі Трипіллі на Київщині він проводить розкопки і виявляє пам'ятки стародавньої культури, що отримала назву «трипільська». Господарський простір людської спільноти, яка сформувала цю культуру, охоплював велику територію від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.Трипільське суспільство було суспільством землеробів і досяг-ло високого рівня розвитку та стояло на порозі цивілізації. Трипільці стояли на порозі винайдення письма. Отже, протоміста та протописемність дають підстави вважати Трипілля протоцивілізашєю, що зароджувалася паралельно з найдавнішими містами-державами Близького Сходу. Однак досягти рівня цивілізації трипільцям так і не вдалося через певні вади економіки та природні негаразди, що спіткали суспільство наприкінці IV тисячоліття до н.е.

Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселення, а згодом виснаження трипільцями усіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Природні зміни, зокрема, посушливість клімату сприяли занепаду трипільського землеробського господарства. Екстенсивне землеробство сприяло і знищенню лісів на значних обширах, які перетворилися на потенційні пасовиська. Це створило умови для заселення нащадками трипільців Полісся, заплав Дніпра та чорноморських степів. Ці події, що сталися близько 5 тис. років тому, знаменували занепад і зникнення трипільської культури.

20.Система «влада-власність» та її роль у розвитку господарства Давнього Сходу.

На Сході держава виникає значно раніше, ніж у Європі. Адже перехід до відтворювального виробництва насамперед відбувається в тих регіонах, що були найкраще пристосованими для сільськогосподарського виробництва, розташованих, як правило, в зоні субтропіків, де і з'являються перші великі міські цивілізації. Виникають вони спершу як адміністративні, а не економічні центри та місця, де можна сховатися від зовнішньої загрози. Досить швидко всередині таких міст з'являється та посилюється верства населення, що займається управлінням — жерці, воїни, їхні начальники та інші люди, які мали певну владу. Тим самим поглиблюється соціальна стратифікація, що посилює поділ праці. Забезпечення потреб верхівки, які зростають, зумовлюють появу виробництва предметів розкошу, з'являються люди, що їх виробляють. Верхівка зосереджує в своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс — землю.

Водночас землеробство є головною галуззю, саме воно забезпечує існування цих міст-держав. Але воно потребувало великих зусиль, адже здебільшого це — іригаційне землеробство, яке вимагало високого рівня організації та дисципліни робочої сили. Таки організація виробництва також створювала необхідність наявності певної верстви населення, здатної забезпечити його, які й стають з часом східними деспотами — царями, князями, фараонами. Саме вони організують господарські процеси, мобілізують необхідні для цього ресурси, розподіляють засоби виробництва та людей за сферами діяльності. Саме ця господарська функція й спричиняє безумовне підпорядкування всіх людей одному лідерові — східному деспотові, — пояснює неподільність влади та власності.Основним виробником були землероби. Що правда, вільними їх назвати досить важко, як і суспільство в цілому. Усі члени суспільства фактично перебували в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх. Єдиним власником основних засобів виробництва — землі й води, — була держава та східний деспот-цар.Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі або доходів з неї. Як результат — у східних деспотіях сформувалася станово-кастова система.Особливості східної економіки породжували й своєрідну форму фінансово-економічних взаємин між власником базових засобів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосереджуються у царській скарбниці.