130. Спроби лібералізації адміністративно-командної системи господарства в період „хрущовської відлиги".

Причинами реформування радянської економіки у 1950-ті роки можна назвати надзвичайне перенапруження радянського народного господарства, яке тривалий час перебувало в стані граничної мобілізації (форсована індустріалізація, війна, відбудова), результатом чого стало небачене розорення села, злидні основної маси населення, примусова праця більшості його (колгоспне село, в'язні ГУЛАГу). Усі ці чинники не лише стримували подальший розвиток країни, а й загрожували соціальним вибухом, тож потребували негайних змін.

Одним із перших заходів нового керівництва країни стало суттєве зниження сільськогосподарського податку, списання заборгованості за податками за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок.

Оздоровленню аграрного сектора сприяло підвищення цін на продукцію, що її колгоспи продавали державі понад обов'язкові поставки, та запровадження більш високих цін на продукцію радгоспів. Чимало робилося для зміцнення матеріально-технічної бази на селі. Хрущов та його керівництво низкою заходів намагаються поліпшити ситуацію в аграрному секторі, але це практично не дало позитивних наслідків.

Великі надії покладалися на реорганізацію МТС і продаж техніки колгоспам та радгоспам, що обіцяло дещо звузити контроль державної бюрократії над селом. Власне, можна сказати, що й у практиці, й у теоретичних дослідженнях ліквідація МТС та передання техніки колгоспам означали певний відхід від традиційної точки зору щодо обов'язкової державної власності на засоби виробництва.

Але за здійснення цих заходів не було враховано цілу низку чинників, які вкрай негативно вплинули на стан сільського господарства (надзвичайно високі ціни на техніку, відсутність достатніх коштів у господарствах для викупу останньої, втрата кваліфікованих кадрів, що працювали в МТС і не хотіли працювати в колгоспах, тощо). Інші адміністративні реорганізації — укрупнення колгоспів, перетворення частини з них на радгоспи тощо також не спричинили помітних позитивних зрушень.

Великі зміни відбувалися не лише в аграрному секторі, айв інших галузях економіки. В системі економічних перетворень було відведено значну, але недостатню роль науково-технічному прогресу, технічному рівню промисловості.

Промислове виробництво впродовж «хрущовського» десятиліття розвивалося досить динамічно.

Економічна політика, що її провадило партійно-державне керівництво на чолі з М. Хрущовим, загалом сприяла промисловому зростанню.

Від 1954 до 1955 року було вжито низку заходів, яка мала на меті на її вдосконалення, що завершилися реформою 1957 р., спрямованою на реорганізацію управління промисловістю за територіальним принципом. На лютневому (1957 р.) пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову «Про подальше вдосконалення управління промисловістю та будівництвом», сутність якої полягала в ліквідації галузевих міністерств та створенні від 1 липня 1957 р. територіальних органів управління — рад народного господарства (раднаргоспів), які безпосередньо підпорядковувалися Раді Міністрів союзної республіки.

Перші результати реформи були досить успішними. Зросли масштаби виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперування в межах економічних районів, пришвидшилося створення та запровадження нової техніки у виробництво, зрештою, вона забезпечила більш комплексний розвиток економічних районів, уможливила раціональніше використання місцевих ресурсів і науково-технічних кадрів. Проте реформа, народжена у надрах апарату й реалізована ним же, не зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, що стояли перед нею, породивши при цьому масу нових проблем.

У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін було підвищено у 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші. Економісти вважають її прихованою девальвацією, адже внаслідок цього ціни на колгоспних ринках, які забезпечували в цей час близько 15 % товарообігу, значно зросли.

Утім історія «хрущовських» реформ не буде повною, якщо залишити поза увагою соціальні зміни в житті радянських людей, зумовлені цілою низкою заходів, спрямованих на поліпшення умов життя населення, переважно міського. 25 квітня 1956 р. було скасовано антиробітничий закон 1940 р., що прикріплював трудящих до їхніх підприємств. Тепер робітники могли змінювати місце роботи, попередивши про це адміністрацію за два тижні (це не стосувалося колгоспників, які, не маючи паспортів, не могли за власним бажанням залишити колгосп).

Було підвищено мінімальну заробітну плату (приблизно на 35 %) у промисловості. У 1956 р. набрав чинності закон про пенсійне забезпечення, за яким майже подвоївся розмір пенсій, а пенсійний вік було знижено до 55 років для жінок і до 60 років — для чоловіків. Було скорочено тривалість робочого тижня (із 48 до 46 годин). Відпустка вагітних жінок, скорочена за Сталіна, знову тривала сто дванадцять днів. Нарешті, високими темпами розвивалося житлове будівництво.

131 .Обгрунтування необхідності та шляхів подальшого реформування радянської економіки у процесі теоретичних дискусій початку 60-х років.„Косигінська" реформа (1965 р.), її суть та реалізація в Україні.

Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічне стимулюва ння і госпрозрахунок.Нова система поєднувала такі методи господарськ ого керівництва за яких посилювали ся економічні методи. Підвищувалися вимоги до роботи Держплану. Скорочувалась кількість обов"язкових директивних планових завдань. Передбачалося перейти від валової і товарної до реалізованої продукції, яка відігравала б роль основного показника обсягу виробництва. На перший план було поставлено прибуток і рентабельність. Для посилення матеріальної зацікав леності підприємств значна роль відводилася створенню фондів економічного стимулювання, призн ачених для розвитку виробництва, матеріального заохочення праців ників, на соціально-культурні потреби і житлове будівництво.

підкреслити, що господарський механізм зберігав риси адміністративно-командної системи управління економікою. Саме ця обставина вирішально вплинула на далю реформи.

Економічні наслідки та причини згортання Косигінської реформи 1965р.

Зараз економісти та історики поділяють думку, що реформи 60-х років не мали відчутного результату. Можна вважати, що економічні показники за період 1966 – 1970 рр. навіть погіршились. У цілому національний дохід збільшився на 22% проти 24% за попередні 5 років , продуктивність праці зросла на 17% проти 19%. Це можна пояснити тим, що високі звітні цифридосягались завдяки прихованому підвищенню оптових цін. У результаті реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий. Головна суть косигінської реформи полягала в деякій лібералізації ідемократизації господарчої системи.

Причини згортання:

Нові методи стимулювання та планування все меньше впливали на розвиток виробництва, а на деяких напрямах почався зворотний рух. Тому можна вважати, що період стагнації розпочався задовго до 1970р.

132.Застійні явища в радянські й економіці 70-х першої половини 80-х років та проблеми вдосконалення господарського механізму в радянській економічній літературі.

Радянська модель соціалізму на середину 60-х років вичерпала себе і темпи економічного зростання сповільнились.На початку 80-х років вони взагалі стали символічними.Примусові ,командні важелі впливу на виробництво тепер мали низьку ефективність.

У 70-х – першій половині 80-х рр. економіка опинилася у передкризовому стані. Більшість планів у республіці не виконуваласья, хоча в цілому Україна нарощувала свій економічний потенціал, збільшуючи виробництво продукції. Кількісне зростання промислової продукції відбувалося не за рахунок впровадження у виробництво нових технологій, які б якіснозмінювали продуктивні сили суспільства, а внаслідок екстенсивного розвитку промисловості, що негативно впливало на якість продукції.

Розвиток господарства мав, як і раніше, індустріальне спрямування

Штучна обгороженість від світу сприяла пануванню тоталітарної системи в СРСР ,вела до економічного відставання країни і погіршення умов життя трудящих. Радянська економіка опинилася у кризовому стані.

133 .Горбачовська перебудова як спроба трансформації радянської економічної системи.

У 1985р. у країні почала здійснюватися нова економічна політика, що прийшла у своєму розвитку. Головною метою курсу пропонувалась всебічна інтенсифікація суспільного виробництва за рахунок пріоритетного розвитку ряду сфер:

• науково-технічного прогресу;

• структурної перебудови;

• ефективної системи управління;

• організації та стимулювання праці.

Ця модель була зовсім теоретично необгрунтована, оскільки зрозуміло, що структурна перебудова економіки неможлива без реорганізації всього господарського механізму.

У 1987р розпочалося здійснення радикальної економічної реформи.

Вона була найбезпліднішою із всіх попередніх.

Передбачала:

• соціальну переоріентацію

• структурні зміни

реформу ціноутворення і перебулову фінансово-кредитної системим за загальної спрямованості до регулоьваної ринкової економіки.

За новими реформами були введені в дію нові закони,за якими підприємства набували права самостійно планувати свою діяльність.

Загалом механізм цієї реформи не відповідав задекларованим цілям-не зачіпав основ адмін.-командню економічної системи управління та не змінював мотивацію до праці.

З метою підвищення якості продукції було запроваджено держприймання ,яке виявило серйозні вади в забезпеченні необхідного рівня якості продукції.

134.Реформи 60-90-х років XX ст. як спроба вдосконалення радянської господарської системи.

У 1965 Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічне стимулюва ння і госпрозрахунок.Нова система поєднувала такі методи господарськ ого керівництва за яких посилювали ся економічні методи. Підвищувалися вимоги до роботи Держплану. Скорочувалась кількість обов"язкових директивних планових завдань. Передбачалося перейти від валової і товарної до реалізованої продукції, яка відігравала б роль основного показника обсягу виробництва. На перший план було поставлено прибуток і рентабельність. Для посилення матеріальної зацікав леності підприємств значна роль відводилася створенню фондів економічного стимулювання, призн ачених для розвитку виробництва, матеріального заохочення праців ників, на соціально-культурні потреби і житлове будівництво

У 1985р. у країні почала здійснюватися нова економічна політика, що прийшла у своєму розвитку. Головною метою курсу пропонувалась всебічна інтенсифікація суспільного виробництва за рахунок пріоритетного розвитку ряду сфер:

• науково-технічного прогресу;

• структурної перебудови;

• ефективної системи управління;

організації та стимулювання праці

135.Стан економіки України на момент проголошення незалежності.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави — України було проголошення «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політичної й соціально-економічної ситуації. Інакше кажучи, постала проблема демонтажу тоталітарних політичних структур, формування засад правової демократичної держави, трансформації централізованої державної економіки на ринкових засадах, переорієнтації її на соціальні потреби людей.

Не заперечуючи тих труднощів, які неминуче поставали перед країною в процесі її розбудови, увага зосереджувалася передусім на певних економічних перевагах, які вона мала— вигідному геополітичному розташуванні, значних природних багатствах, потужному трудовому й інтелектуальному потенціалі та матеріально-технічній базі. Проте, у спадок від Радянського Союзу молода незалежна держава отримала «величезне нагромадження невирішених проблем, пов'язані насамперед із військово-промисловим комплексом, потужною складовою якого була українська економіка, паливно-енергетичним та металургійним комплексами, необхідністю подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, нарешті структурною недосконалістю народногосподарського комплексу України та певними перекосами у соціальній політиці. Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу. Зі здобуттям незалежності постало питання щодо реальних цін за нафту та газ для України; це спричинило різке зростання сукупних витрат виробництва та зниження сукупного національного доходу.

Основою промислового сектора радянської України був військово-промисловий комплекс, в інтересах якого й розвивалася вся її промисловість. На багатьох підприємствах використовували техніку 1920—1930-х років, експлуатація якої вможливлювала вироблення низькоякісної продукції, що зумовлювало застосування витратних методів виробництва, не давало змоги вдосконалювати технологічні процеси в бік ресурсо- та енергозбереження, негативно впливало на екологічну ситуацію. Незалежна Українська держава отримала в спадок також істотно деформовані пропорції у розвитку та відставання сільського господарства, що базувалося на інвестиційній політиці «за залишковим принципом» на основі колгоспно-радгоспної системи.

Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населення працездатного віку. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.

136. Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунтування в економічній літературі.

Важливим етапом у розв'язанні головних завдань перехідного періоду були «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу легкої та харчової промисловості тощо, здійснення яких мало відбуватися в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найважливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обгрунтувати шляхи переходу від централізованого планово-директивного господарства до ринкової економіки. Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції, що сформувалася на основі скасування або суттєвого обмеження державного регулювання економіки, зокрема й структурної політики. Цей підхід базується на визнанні переваг ринкового механізму над економічною політикою держави. Другий напрям у підґрунті має кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Вона цілком позитивно оцінює структурну політику, що її здійснює держава в напрямі трансформації національного господарства, що вможливлює формування теоретичних засад розробки відповідної структурної політики держави як альтернативи недосконалості ринку.