7.Методи історії економіки та економічної думки.

Метод- це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значимість та пізнавальна цінність якого визначається насамперед його здатністю збагатити науку новими знаннями. Складниками сучасного методу історії ек. й ек.думки є : системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної ек.теорії; методи ек.історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики(порівняльний), а також методи соціологічних досліджень. До методологічних засад сучасної філософії належеть: нова загальнонаукова парадигма пізнання та сучасна картина світу, об’єктивність дослідження, поєднання історичного та логічного, аналізу і синтезу. Загальнонаукові методи: статистичні, математичні та методи моделювання, факторний, кореляційний аналіз. Методи історії економіки: поняття ек.сис-ми та її структури, перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглиблибленого історико-економічного аналізу, статистичні методи, побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого, використання принципу «за інших незмінних обставин». Методи іст.ек.думки: історичний метод, хронологічний, проблемно-тематичний, міждисциплінарний підходи, метод зіставлення, аналітичний, казуальний функціональний методи. Поряд із переліченими методами чільне місце посідають системний аналіз та генезис. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню будову. Генезис – поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства.

8.Завдання курсу історії ек. та економічних учень.

Завданнями курсу історії економіки є такі: 1) з'ясування того «що, коли і де відбулося» в господарській сфері; 2)узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3)з'ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій. Завдання історії ек.думки: 1)пізнання основних тенденцій та чинників розвитку екдумки; 2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності домінантних наукових парадигм; 3)висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методологічних принципів та теоретичних основ; 4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки, розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей, провідних наукових ідей та тенденцій розвитку. Отже, можна констатувати, що основне завдання іс.ек. та ек.думки полягає у формуванні ек.мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв’язку і взаємообумовленості; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій.

9.Етапи та напрями розвитку історії економіки.

Етапи: 1)період становлення – з XVII, особливо XVIIIст., до середини XIXст. 2)Традиційна економічна історія – з сер. XIX до кінця 50-хрр. ХХст. – як самостійна наука; 3)«нова ек.історія»(кліометрія, історична економетрика) – кінець 1950-1960-ті рр.. 4)вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання – як напрям історико-ек.досліджень; 5)історична економіка – 1970-х рр.. й до сьогодення – як синтез методів «нової ек.історії» та аналізу довгострокових тенденцій ек.розвитку. В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з іс.ек.думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж.Ешлі «Економічна історія Англії у зв’язку з економічною теорією» та Ф.Левитського «Історія господарського побуту у зв’язку з історією політичної економії». Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати «історичною економікою», являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема «нова ек.історія», виникли порівняно недавно – у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, угалузі ек.динаміки, з'явилися ще на початку ХХст.

10.Етапи розвитку історії економічної думки.

Періоди: 1)до класична економічна думка, яка охоплює ек.думку Стародавнього Сходу(Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності(стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить ек.думка періоду меркантилізму; 2)класична політична економія – В.Петті, П.Буагільбер, школа фізіократів на чолі з Ф.Кене, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.СТ.Міль; 3)альтернативні класичній школі напрями ек.думки – історична школа, марксистська ек.теорія та ґенеза ек.концепцій соціал-демократії; 4)неокласичний напрям ек.теорії – виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська(К.Менгер, Ф.Візер), лозаннська(В.Парето), кембриджська(А.Маршалл) та американська(Дж.Б.Кларк)школи; 5)основні напрями ек.думки ХХст-на початку Хвіст. – виникнення та еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.

11.Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства.

Періодизація – це визначення певних хронологічно послідовних етапів у господарському розвитку суспільства. Говорячи про періодизацію, слід відзначити, що й до сьогоденні немає спільного погляду навіть стосовно виділення основних підходів до періодизації. Формаційний(лінійний)підхід ґрунтувався на моделі К.Маркса, в основу якої було покладено спосіб виробництва як сукупність виробничих відносин і продуктивних сил. Існує також так званий плюралістичний підхід, який, навпаки, призводить до втрати моменту єдності всесвітньо-історичного процесу, а сам цей процес розглядається як механічна сукупність ізольованих культурно-історичних умов.Існує також нелінійний, цивілізаційний підхід. Поряд з уже зазначеними підходами, можна виділити такі напрямки розв’язання проблеми періодизації ек.історії: 1)підхід, в якому історія ек.розглядається як піднесення від нижчого до вищого рівнів її розвитку. Представники: - С.Десницький вирізняв чотири стадії економічного розвитку1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію.– Ф.Ліст виділив 5 стадій (стадія дикунства, скотарська, рільницька, рільницько-мануфактурна, рільницько-мануфактурно-комерційна); - Мечников виділтв 3 стадії (річковий період, середземноморський-Середньовіччя, океанський-Новий та Новітні часи). – Бруно Гільдебранд – 3 послідовні стадії(натуральне гос-во, грошове гос-во, кредитне гос-во). – К.Бюхер виокремив 3 стадії(замкнутого дом.гос-ва, стадію міського гос-ва, стадію н/г).-В.Ростоу виділяє 6стадій(традиційне сус-во, створення передумов для зрушення, стадія зрушення, або промисловий переворот, стадія наближення до зрілості, стадія, що забезпечує високий рівень масового споживання, пошук способів якісного поліпшення життєвих умов людини). 2)теорії історичного кругообігу, або циклічності історико-економічного розвитку сус-ва. Представники: -Дж.Віко у культурній традиції кожного з народів виділяє 3 типи часу (релігійна доба-період дикунства, злиднів, безсловесного існування, коли людська фантазія обожнювала сили природи; героїчна доба-людство вступає у суспільні, родинні стосунки; людська доба-запровадження формального правопорядку). –І.Гердер,Е.Мейер.

12.Цивілізаційний підхід в аналізі стадій господарського розвитку:етапи розвитку, моделі та представники. Цивілізаційний підхід, з позицій якого історія постає як своєрідна органічна цілісність, котра, своєю чергою, утворюється безліччю великих та малих історичних індивідів: цивілізацій, формацій, історичних культур, етносів, спільнот, осіб. До теорій цивілізацій, або цивілізаційного підходу, належать системи таких мислителів, як М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі, П. Сорокін, С. Хантінгтон та інші.Слід зазначити, що необхідність виокремлення цивілізаційного підходу як альтернативного формаційному обумовлюється тим, що всесвітньо-історичний процес під час свого перебігу зазнає докорінних змін. Унаслідок цього його єдність виявляється в якісно відмінних одна від одної конкретно-історичних формах. Періодизація господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації обумовлена особливостями предмета і методу історико-економічної науки і передбачає виділення загальних стадій у розвитку господарств людства, особливостей господарського життя в межах регіональних цивілізацій та його специфіки в суспільствах, що входять до цих цивілізацій. Тобто тільки в єдності трьох історичних вимірів розвитку господарств суспільств: І) за стадіями; 2) за цивілізаційними лініями; 3) за суспільною дискретністю — можна представити наукову періодизацію господарського розвитку.У розвитку людського суспільства також виокремлюють такі стадії:1)до цивілізаційну: а) палеолітична революція; б) неолітична революція. 2)формування і розвитку регіональних (локальних) цивілізацій; 3)входження людства в епоху світової (глобальної) цивілізації. Господарство на стадії регіональних (локальних) цивілізацій характеризується такими періодами:1) Господарство суспільств періоду формування регіональних (локальних) цивілізацій (VIII—II ст. до н.е. — кінець XV ст.). 2) Господарство суспільств, що досягли рівня національних держав (формування та становлення систем національних економік — кінець XV — початок XX ст.).3) Національна економіка в системі світового господарства.. Отже, світова історія у своєму розвитку пройшла такі етапи: 1)доцивілізаційна стадія господарського розвитку суспільства; 2)общинне господарство та період формування засад суспільств європейської цивілізації до осьового часу; 3)виникнення та історичні форми відокремлених (атомістичних) господарств та період формування регіональних цивілізацій, осьовий час та господарства античної цивілізації; 4)період розквіту регіональних цивілізацій(15-20 ст) 5)період формування світової глобальної цивілізації (20-21ст). Уперше у своїй повноті концепція локальних цивілізацій постає у працях М. Я. Данилевського. Він послуговується категорією «цивілізація», ототожнюючи її з поняттям «культурно-історичний тип». Таких культурно-історичних типів, або самобутніх цивілізацій, він виділяє 13.

13.Привласнююче та виробничо-відтворювальне господарства: визначення, структура, досягнення та обмеженість.

Перша стадія розвитку первісного суспільства характеризується пануванням привласнюючого господарства, яке включало мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матеріальних потреб людини (їжа, житло, одяг), а засобом їх задоволення — свідома та цілеспрямована діяльність людини, яка й виділяла людину з тваринного світу. Зовнішні (природні), не створені людиною засоби матеріального існування були основою привласнюючого господарства. Привласнювальний характер первісного господарства передбачав досить рухливий, мобільний спосіб господарського життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об'єднували переважно кровноспорідні відносили, вели кочовий спосіб життя. На основі привласнюючого господарства ранньопервісна людність забезпечувала себе необхідними харчовими продуктами та чисельно зростала. Внаслідок різких змін клімату, екологічних катастроф відбувається руйнування господарського простору рослинного світу, падіння чисельності промислових тварин. Привласнююче господарство втрачає засади свого існування, а общини первісних людей зазнають смертельного впливу голоду. Найважливішими результатами цього процесу стали поява землеробства та приручення тварин. Від використання дарів природи (рослин і тварин) господарські спільноти поступово переходять до їх самостійного вирощування, що поряд з удосконаленням техніки обробки каменю (його шліфовка та свердління) як основного засобу праці створює матеріальні основи переходу від привласнюючого до виробничого господарства. Ця стадія розвитку людства періоду неоліту отримала назву «неолітична революція». На відміну від кочового способу ведення господарства осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скотарів. У процесі переходу до осілості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім'ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в первісні осередки осіло-землеробських громад.