43. Регулювання міжнародних міграційних процесів.

Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іноземних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі догоди укладались і між багатьма країнами. Так, питання соціального забезпечення щодо громадян Італії та франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 p. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 p. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найманню на роботу та соціального забезпечення. Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС ставши принцип "вільного переміщення осіб".

Шенгінською угодою, укладеною в березні 1995 p. Бельгією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 p. повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн. За сучасних масштабів міграції робочої' сили двосторонні догоди сталі малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні догоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та Інших міжнародних організацій. МОП — це спеціалізована організація 00Н для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 p. при Лізі Націй. Місцезнаходження — Женева. Нараховує понад 170 держав-членів. МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенців, про регламентацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права. Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію у світі визначають передовсім основні імпортери робочої сили. Це США І Канада, країни — членуй ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка. У цих країнах безпосереднє здійснення Імміграційної політики покладено на спеціальні організації — національні служби імміграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ.

44. Доля України в міжнародній трудовій міграціїї.

Укратна не залишилася осторонь від міграційних процесів. Розпад СРСР, перехід до ринкових відносин, економічні і політичні зміни і безладдя, міжетнічні зіткнення і війни привели до того, що на території України виявилося в середині 90-х років багато біженців. Ці потоки біженців, насамперед із країн СНД і Балтії, не припиняються. Ріст безробіття підштовхнув сотні тисяч українських громадян, у тому числі висококваліфікованих фахівців, працевлаштовуватися за рубежем. Це один з найбільших исходов населення в останні десятиліття нинішнього сторіччя. На території України виявилися сотні тисяч переміщених осіб не тільки з країн СНД і Балтії, але і з інших регіонів.

Уряд змушений у цих умовах формувати і здійснювати активну міграційну політику, шукати підтримки — матеріальної і фінансовий — у міжнародних організацій, розвивати співробітництво з іншими країнами на двосторонній і багатобічній основі з проблем міграції населення і трудових ресурсів. Вихід України на зовнішні ринки праці припускає формування повноцінної, обґрунтованої міграційної політики. Уже склалася правова база регулювання міграційних процесів, заснована на Конституції, законах і законодавчих актах, постановах Уряду, що визначають порядок виїзду і в'їзду в країну, працевлаштування українських громадян за рубежем, заходу для міграційного контролю і т.д.