- •3.Світове господарство: сутність та структура
- •4.Закони та закономірності розвитку мев
- •5. Суть інтернаціоналізації господарського життя.
- •6. Глобальні та регіональні проблеми розвитку мев.
- •7. Основні етапи, особливості та тенденції розвитку світового господарства.
- •9. Світова валютна система, її елементи 1 основні етапи розвитку
- •10. Валютна політика
- •11. Поняття "валюта". Конвертованість валют.
- •12. Види Валютних Курсів.
- •13. Основні риси золотомонетного стандарту
- •14. Основні риси Бретон-Вудської валютної системи
- •15. Основні особливості Ямайської валютної системи
- •16. Основні риси і особливості торговельних зв’язків стародавнього світу
- •17. Особливості зовнішньоекономічних відносин епохи середньовіччя
- •18. Основні риси мев індустріальної епохи
- •19. Характеристика світогосподарських зв’язків на сучасному етапі
- •20.Суть та фактори мпп
- •21.Форми та види мпп
- •22. Особливості і види міжнародної спеціалізації виробництва.
- •23.Міжнародне кооперування: особливості і види.
- •20. Міжнародної економічної інтеграція: цілі, передумови та рівні розвитку.
- •25. Форми міжнародної економічної інтеграції.
- •26. Западноевропейской экономической интеграции
- •27. Північноамериканська економічна інтеграція
- •28. Південноамериканська економічна інтеграція
- •29. Економічні інтеграційні об’єднання країн Азії і Африки.
- •30. Інтеграційні про”єднання країн з перехідною економікою.
- •Співдружність Незалежних Держав (снд)
- •31. Міжнародна координація валютно-фінансових відносин. Мвф та його функції.
- •32. Організації, що входять до групи світового банку.
- •33. Керівні органи мвф.
- •34. Україна і міжнародні економічні організації. Україна є членом понад 20 організацій оон і понад 60 її постійних та тимчасових комітетів і комісій. Рада Європи
- •35. Економічна діяльність оон.
- •36. Програми та спеціалізовані установи оон.
- •37. Суть, значенння і класифікація міжнародних організацій.
- •38. Конференція оон - юнктад.
- •39. Гатт/стільник.
- •40. Суттєвість та значення міжнародної трудової міграції.
- •43. Регулювання міжнародних міграційних процесів.
- •44. Доля України в міжнародній трудовій міграціїї.
- •45. Види міжнародних балансів, іх характеристики.
- •46. Платіжний баланс та його структура. Основні методи регулювання.
- •Баланс міжнародної заборгованості.
- •48. Розрахунковий баланс.
- •Особливості динаміки та структури міжнародної торгівлі.
- •Зовнішньоекономічні зв'язки України.
- •Форми міжнародної торгівлі.
- •55)Міжнародний кредит: форми та принципи.
- •57)Форми між нар-го руху капіталу
- •58)Сутність міжнародного руху капіталу.
- •59)Євровалюта. Особливості функціонування ринку євровалют.
- •65.Особливості світового ринку послуг.
- •66. Некомерційні форми і засоби технологічного обміну
- •67.Міжнародний лізинг
- •69. Суть та форми міжнародного факторингу.
- •70. Іноземні інвестиції їх види і шляхи залучення
- •Характерные отличия прямых и портфельных инвестиций
- •76. Ціноутворення на світовому ринку.
40. Суттєвість та значення міжнародної трудової міграції.
Сучасні МЕВ нерозривно пов'язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, рееміграція населення. Під цими поняттями розуміють:
* міграція (від лат. migratio — переселення, переміщення) — переміщення через кордон;
• імміграція (від лат. immigrare — вселяюся) — це в'їзд у країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;
• еміграція (від лат. emigrare — виселення) — переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;
• рееміграція — це виїзд іммігрантів з країни Імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
У результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн — експортерів і країн — Імпортерів робочої сили.
Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:
-
зростання масштабів міграції;
-
збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн;
-
розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс-срср;
-
формування нових центрів залучення робочої сили;
-
зростання нелегальної Імміграції;
-
посилення "відпливу інтелекту";
-
ротаційний характер міграції.
На початок 90-х років у світі нараховувалося понад 25 млн працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості Іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції. Розширення міграції спричинило появу в країнах Імміграції двох ринків праці — для робітників — громадян даної країни та для Іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. У більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття. Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати в пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники. Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:
• постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;
• ті, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;
41+ 42. Головні світові центри міжнародної трудової міграції.
Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США І надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Алі в міграційних потоках, які скеровані в США І Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість Із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають у США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23 %, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33 % — емігранти.
Другий ринок — країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні Іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни — Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В'єтнаму та Інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.
Третій ринок — район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома ваги іноземних робітників у цих країнах становить понад 50 %, у Катарі — 85 %, ОАЕ — 90 %- Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сірія, Йорданія, Палестина.
Четвертий ринок — Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваєві, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу. Своєрідними центрами припливу Іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія.